Курсова робота на тему: Фізичне виховання – компонент всебічного розвитку особистості. Кількість сторінок - 60 (для гуманітарних вузів).
Вступ
Розділ I. Проблеми всебічного розвитку особистості та їх зв’язок з фізичним вихованням
1.1 Роль фізичного виховання у процесі формування особистості
1.2 Зміст системи фізичного виховання особистості
1.3 Значення методичної майстерності педагога у процесі фізичного виховання
Розділ II. Фізичне виховання як компонент всебічного розвитку особистості
2.1 Система форм фізичного виховання особистості та її засоби
2.2 Мета системи фізичного виховання в Україні
2.3. Урок як основна форма фізичного виховання школярів
Висновки
Список використаних джерел
Актуальність дослідження. Фізичне виховання - органічна частина загального виховання і тому характеризується всіма загальними ознаками, що притаманні педагогічному процесу, який спрямований на вирішення певних конкретних завдань.Головним напрямком фізичного виховання є формування здорової, розумово підготовленої, соціально-активної, морально стійкої, фізично вдосконаленої і підготовленої до майбутньої професії людини. Великі розумові і статистичні навантаження в школі, відсутність додаткової рухової активності, малорухомий спосіб життя, нераціональне харчування, приводять до того, що в більшості школярів погіршується зір, діяльність серцево -судинної і дихальної системи, порушується обмін речовин, зменшується опірність організму до різних захворювань, що приводить до погіршення стану їхнього здоров’я.
У сучасних умовах важливим завданням родини і школи в роботі зміцнення здоров’я дітей є прищеплювання учням стійкого інтересу до занять фізичними вправами в школі і дома. У зв’язку з цим необхідно використовувати усі форми фізичного виховання в школі, а також самостійні заняття фізичними вправами вдома з метою підвищення рухової активності, зміцнення здоров’я, поліпшення фізичної підготовленості школярів.
У процесі фізичного виховання школярів вирішуються різноманітні питання: виховуються морально – вольові якості особистості; виробляється необхідність в повсякденних заняттях фізичними вправами; формуються життєвоважливі рухові дії та вміння виконувати їх в різноманітних умовах; розвиваються рухові якості. Але через недостачу часу, який по плану відводиться на фізичне виховання, вирішити ці питання тільки зусиллями школи неможливо. Організовані форми фізичного виховання, передбачені шкільним планом, складають в середньому 32% добової необхідності підлітка, а спонтанні побутові рухи -18% - 20%. Тому використання різних форм фізичного виховання в режимі дня, в позакласний та вільний час може заповнити недостачу рухової активності підлітків.
Об’єкт дослідження: Навчально-виховний процес у середній школі загальноосвітнього навчального закладу I-III ст.
Предмет дослідження: Психолого-педагогічні умови організації та проведення уроків фізичної культури в умовах загальнавчальних закладів.
Мета дослідження: Виявити та обгрунтувати особливості системи фізичного виховання в сучасних освітніх умовах. З’ясувати вплив фізичної культури на формування гармонійного розвитку особистості на прикладі проведення спортивно-масових заходів, свят, змагань з різних видів спорту у загальнонавчальних закладах. Перевірити ефективність системи позакласних занять школярів оздоровчою фізичною культурою, спортом і туризмом. Виокремити роль вчителя у процесі фізичного виховання.
Гіпотеза дослідження. Результативність фізичного вихованння школярів може бути ефективним лише при умові систематичних самостійних занять фізкультурою: виконання ранкової гімнастики, заняття бігом, плаванням. Формування гармонійної особистості школярів можливе за умови активного способу життя, що пропонує сучасна система фізичної освіти.Завдання дослідження.
1. Вивченння та узагальнення досвіду викладанння фізичної культури в загальнонавчальних закладах; визначення критеріїв всебічного розвитку особистості. Виділити значення і місце фізичного виховання в програмі навчання як необхідного компоненту для гармонійного розвитку особистості.
2.Розкрити суть поняття «фізичне виховання», дати характеристику формам фізичного виховання школярів. Дослідити мету і зміст системи фізичного виховання в Україні.
3.Виділити організаційні форми самостійної роботи з розвитку фізичних вмінь і навичок, з’ясувати їх ефективність на практиці.
Методи дослідження. При написанні курсової роботи були використані наступні методи - теоретичний аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання, класифікація, спостереження, бесіда, анкетування, аналіз результатів діяльності дітей, тестування. В розділах I, II при порінянні вітчизняної та закордонної системи фізичної освіти було застосовано метод порівняльного аналізу, методи абстрагування, узагальнення і аналогії.
Організація та експериментальна база дослідження. Дослідження щодо впливу самостійних позакласних занять з фізичного виховання – виконання ранкової гімнастики, участь у спортивних змаганнях, конкурсах, естафетах проводилося на базі середньої школи №1 м.Козятина впродовж березня 2008р. –жовтня 2009р. Вибірка становила 22 дитини (учні 8-9 класів ).
Обстежуваним пропонувалося в позаурочний час брати активну участь в спортивних змаганннях та естафетах, конкурсах. Систематично виконувати додаткові самостійні заняття з гімнастики , що спрямована на розвиток просторової орієнтації і точності рухів.
Апробація та впровадженя результатів дослідження. З метою вивчення умов фізичного виховання як необхідну умову для всебічного розвитку особистості були опрацьовані наукові матеріали, які знайшли своє відображення у Національній доктрині розвитку фізичної культури і спорту, на основі якої здійснена нова редакція Закону України «Про фізичну культуру і спорт». Дані матеріали визначають організаційну побудову та функціонування сфери фізичної культури і спорту в Україні, а їх основною метою є орієнтація українського суспільства на поетапне формування у державі ефективної системи фізичної культури і спорту. Частина наукових матеріалів була почерпнута з наукової конференції «Актуальні проблеми фізичного виховання і спорту" яка відбулася 8—9 грудня 2005 року в Харківському національному педагогічному університеті.
Структура дослідження: обумовлена логікою дослідження, його завданнями і складається зі вступу, 2 розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.
Розділ I
Проблеми всебічного розвитку особистості та їх зв’язок з фізичним вихованням
1.1 Роль фізичного виховання у процесі формування і розвитку особистості
Особистість — соціальна характеристика людини, яка вказує на ті її якості, що формуються під впливом суспільних відносин, спілкування з іншими людьми. Як особистість людина формується у соціальній системі шляхом цілеспрямованого й продуманого виховання. М. Монтессорі особистістю є лише та людина, яка ставиться певним чином до оточуючого середовища, свідомо встановлює це своє ставлення так, що воно проявляється в усьому її існуванні. Особистість – це конкретна людина як суб’єкт перетворення світу на основі його пізнання, переживання та ставлення до нього.
Особистість – це такий індивід, який є суб’єктом життєдіяльності, може усвідомлено виконувати соціальні функції і ролі. Особистість - складне психічне утворення, яке являє собою інтегральний психологічний потенціал, що реалізується в переживаннях і діях. Особистість – це людина, яка досягла певного, досить високого рівня свого психічного розвитку. Особистість – несхожа на інших людина, що має духовні, фізичні, розумові, емоційні властивості.
Особистість - це сукупність різних рис та вад характеру, що роблять людину унікальною, несхожою на всіх інших. Вона містить у собі не тільки духовні властивості, але й фізичні, розумові, емоційні і соціальні, а також відбиває властивості, уроджені або обумовлені навколишнім середовищем.
Фізичний розвиток безпосередньо впливає на самооцінку і погляди дитини. Фізичні здібності і вродлива зовнішність є запорукою успіху підростаючої дитини в складному світі. Розумовий розвиток відіграє головну роль у розвитку інтересів, поглядів і інтелектуальних здібностей дитини.
Емоційний розвиток є також невід’ємною частиною, оскільки любов батьків або її відсутність на довгий час залишає відбиток на особистості дитини. Підростаюча дитина піддається також зовнішньому емоційному впливу. Гнів, біль, смуток, радість, сум, сміх, лемент, шепіт тощо - усе це створює навколишню атмосферу і визначає поведінку дитини.
Велике значення має й соціальний розвиток, і перш за все розвиток здатності до спілкування, що є надзвичайно важливим не лише для дитини, а й для дорослої людини. І, нарешті, слід пам’ятати про те, що у дітей є певні духовні потреби про які, на жаль, батьки дуже часто забувають або на які не звертають уваги.
Мета виховання реалізується за допомогою змісту загальної освіти та змісту виховання у взаємодії. Зміст загальної освіти як сукупність знань, умінь і навичок які необхідні для кожної дорослої людини визначає завдання фізичного виховання, які зумовлені об'єктивною необхідністю сучасного розвитку.
У процесі розвитку людини великого значення набувають біологічні та соціальні фактори як основні передумови виховання фізичних якостей підростаючого покоління . Основною концепцією взаємозв'язку озвитку особистості з вихованням та навчанням виступає теорія Л.Виготського, П.Блонського, С.Костюка [4; 12-18] згідно з якою розвиток дитини з самого початку визначається вихованням та навчанням.
Основною умовою розвитку особистості виступає діяльність, основи якої розроблені в наукових дослідженнях А.Леонтьєва, С.Рубінштейна, А.Запорожця, Д.Ельконіна та ін [12; 64] .
На підставі цього ми можемо зробити узагальнення, що виховання фізичних якостей школярів повинно проходити у зв'язку з освітою, коли в процесі навчання особистість по справжньому освічується, тобто розкриває в собі розумові, моральні та фізичні якості. З огляду на це зазначаємо, що у шкільній програмі з фізичної культури для учнів 5-12 класів [3, с. 3-5] виховання фізичних якостей виступає першочерговою задачею уроків фізичної культури. Такі глобальні завдання, які окреслюються шкільною програмою з фізичної культури для учнів основної та старшої школи, можуть бути успішно реалізовані за умови формування в учнів індивідуальних ціннісних орієнтацій на заняття фізичними вправами, зміцнення здоров'я, задоволення соціально значимих і особистісно орієнтованих потреб.
Цілком зрозуміло, що фізичне виховання спрямовано на оптимізацію фізичного розвитку людини, а також на вдосконалення фізичних якостей у єдності з вихованням духовних та моральних якостей, підготовкою кожного члена суспільства до плідної діяльності у різних сферах.
З огляду на це відмічаємо велике значення всебічного виховання фізичних якостей для школярів. Це як базовий шар на якому проходить цілеспрямована рухова діяльність у різних сферах життєдіяльності, проходить вдосконалення тілобудови, гармонійний та пропорційний розвиток м'язової маси всіх частин тіла, сприяння вихованню правильної постави та забезпечення тілесної краси.
Це надає нам можливості зробити теоретичне узагальнення, згідно з яким виховання фізичних якостей школярів, яке найбільш оптимально проходить тільки в процесі фізичного виховання, має бути доцільним та комплексним у зв'язку з розвитком особистості школяра на рівні формування цінностей, потреб, інтересів, мотивів у своєму подальшому професійному самовизначенні .
ГАРМОНІЙНИЙ ВСЕБІЧНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ- це засіб виховання, у якому вихователь як інструмент формування особистості виховання використовує його вільну (ігрову) діяльність в уявлюваній і реальній ситуаціях, направляючи її на розвиток позитивних якостей особистості.
Демократизація і гуманізація суспільства зумовлюють необхідність пошуку шляхів посилення виховної роботи у загальноосвітніх навчальних закладах з метою формування особистості, здатної до самостійного вирішення проблем, самовизначення і творчого саморозвитку.
Особливої уваги у цьому процесі вимагає виховання фізичних якостей учнів основної школи. Така тенденція вимагає спрямувати виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів на підвищення в учнів основної школи інтересу до занять фізичною культурою до певних сфер фізкультурно - спортивної діяльності, розширення знань, рухових умінь та навичок у конкретному виді спорту, підвищення обсягу рухової активності як складової частини здорового способу життя.
Провідна роль в цьому належить розробці уроків фізкультури для учнів 8-9 класів спортивного спрямування, як необхідну умову нормального функціонування та розвитку організму, що позитивно відображається на поглибленому вивченні будь-яких циклів професійно зорієнтованих предметів. Важливо при цьому виховати звичку до виконання профілактичних комплексів фізичних вправ.
Таким чином, виховання фізичних якостей школярів буде проходити найбільш оптимально, якщо це набуде для кожного учня особистісної цінності, як складника образу «Я» вихованця. Адже закладені в державних стандартах, в програмі фізичної культури знання, уміння і навички спрямовані на включення школярів у процес соціалізації, засвоєння форм і засобів фізичної культури та світових досягнень у сфері рухової діяльності. А в ній, як відомо, найрельєфніше відбиваються людські взаємовідносини і стосунки, формується особистість, її свідомість, фізична культура здоров'я, відбуваються психічні процеси, через які керується і вдосконалюється рухова сфера підлітків.
У статті 1 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" сказано, що "фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, яка спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості.
Основними показниками розвитку фізичної культури на даному етапі розвитку нашої держави, як це сказано в главі 2 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", є рівень здоров'я, фізичний розвиток та підготовленість різних верств населення; ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності; рівень розвитку системи фізичного виховання; рівень розвитку самодіяльного масового спорту; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; рівень впровадження у фізичну культуру досягнень науково-технічного прогресу; відображення явищ фізичної культури в засобах масової інформації, у творах мистецтва і літератури; матеріальна база; рівень спортивних досягнень тощо.
Фізична культура – як частина культури чинить великий вплив на виховання особистості, на підготовку її до життя та професійної діяльності. Проаналізувавши учбові заняття з фізичної культури було зроблено такі висновки:
- учбові програми включають сугубо прикладний характер, пов`язаний з формуванням рухових вмінь і навичок, при цьому недооцінюються можливості фізичної культури у формуванні духовно-цінносної сторони;
- як по кількісним показникам, так і по своїм змістовим характеристикам вони не відповідають зростаючим потребам сучасної молоді;
- не відповідає всесторонньому розвитку тому що не відводиться місце естетичним формам виховання, виразності рухів, танцювальним елементам та вправам, танцям з різноманітним ритмічним малюнком, тобто «краса рухів».
1.2 Зміст системи фізичного виховання особистості
Компонентом всебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне виховання. Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я та загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь. Виховання підростаючого покоління фізично здоровим — важливе завдання сім'ї та школи. На думку професора О. Вишневського, потрібна докорінна перебудова організації фізичного виховання школярів.
По-перше, слід кардинально змінити власні погляди на фізкультуру, на фізичний стан, красу людського тіла, не сприймати їх як щось другорядне. Учитель власним прикладом повинен демонструвати важливість фізкультури, здорового способу життя.
По-друге, конче необхідно розвантажити навчальні плани і програми, значно скоротивши інформативне навчання з таким розрахунком, щоб загальна кількість навчальних предметів становила 7—10 у початкових класах і 10—12 — у старших, як це характерно для європейських шкіл. Робочий тиждень у такому разі не перевищуватиме 24—30 год., включаючи виконання домашніх завдань. Таким чином можна збільшити питому вагу уроків фізичної культури.
По-третє, слід відмовитися від традиційних форм і режиму діяльності на уроці, коли діти увесь час сидять майже нерухомо, а вчитель «навіює» їм знання. Тут немає інтенсивної праці дитини, проте є дуже шкідливе для здоров'я сидіння за партою без руху.
По-четверте, потрібен повний перегляд концепцій і методики фізкультурної роботи в школі. Вона повинна стати формою активного відпочинку і має працювати на здоров'я, виховання і задоволення фізіологічних потреб дитини. Важко не погодитись з цими думками.
Зміст фізичного виховання школярів визначається навчальною програмою з предмета та програмами секцій і гуртків. Програмою передбачено:
а) засвоєння теоретичних відомостей (знання із загальної гігієни та гігієни фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними вправами). Теоретичний матеріал повідомляють на вступних заняттях і в системі навчально-тренувальної роботи на уроці у зв'язку з виконуваними вправами;
б) гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізичному розвиткові учнів (шикування і перешикування, стройові вправи, вправи, спрямовані на загальний розвиток дитини, на формування правильної постави, акробатичні вправи, танцювальні вправи, лазіння і перелізання, вправи з рівноваги, вправи в висах і упорах, опорні стрибки);
в) легка атлетика (різні види бігу, стрибки в довжину і висоту, метання на відстань);
г) рухливі ігри, розраховані на розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання колективізму і дисциплінованості;
ґ) спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол);
д) лижна підготовка (оволодіння основними прийомами техніки пересування на лижах, розвиток рухових якостей);
е) кросова і ковзанярська підготовка;
є) плавання (кролем на грудях і на спині, брасом, а також пірнання і прийоми рятування тих, хто тоне).
Складність реалізації програми в тому, що на одному уроці доводиться опановувати елементи кількох розділів. Це утруднює планування навчального матеріалу на семестр і на кожний урок.
Зміст фізичного виховання на всі роки навчання учнів у школі підібрано з таким розрахунком, щоб забезпечити:
1) зміцнення здоров'я і загартування організму школярів, сприяння їх фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Становлення і розвиток основних функцій організму, що відбувається в шкільні роки, потребує використання всіх чинників, які позитивно впливають на цей процес. Піклування про здоров'я школярів — головне завдання кожного вчителя на кожному навчальному занятті;
2) формування та вдосконалення рухових навичок і вмінь та повідомлення пов'язаних з ними знань. Мета фізичного виховання — формування життєво важливих навичок і вмінь у природних видах рухів: бігу, стрибках, ходіння на лижах, плаванні. Для цього потрібні знання про способи і правила виконання рухових дій, які учні здобувають під час пояснень і демонстрування;
3) розвиток основних рухових якостей. Для виконання багатьох дій людині необхідні певні якості, зокрема сила — здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок мускульних зусиль; швидкість — здатність виконувати рухи за мінімальний період часу; витривалість — здатність виконувати певну роботу тривалий час; гнучкість — здатність виконувати рухи з великою амплітудою; спритність — здатність швидко засвоювати нові рухи й успішно діяти в умовах, що змінюються. Ці рухові якості розвиваються й виявляються в тісному взаємозв'язку;
4) формування звички та стійкого інтересу до систематичних занять фізичними вправами. Позитивний вплив фізичних вправ можливий лише за умови їх систематичного виконання, що переростає у звичку і потребу. Для виховання такої потреби, необхідно пробудити в дитини інтерес до вправ, підбирати цікаві вправи, вчасно заохотити учня до їх виконання. Змістовне дозвілля сприяє активному відпочинку і духовному вдосконаленню школярів. Важливим у формуванні звички до занять фізичними вправами є правильний режим дня і тижня, здорове харчування, достатній за часом сон. Неприпустиме вживання алкоголю, нікотину, наркотиків;
5) виховання гігієнічних навичок, повідомлення знань про фізичні вправи та загартування. Гігієнічну освіту учні здобувають під час вивчення різних предметів, зокрема біології. Вони дізнаються про режим дня, гігієну харчування, сну та ін. У процесі занять фізичними вправами засвоюють правила їх застосування, дізнаються про вплив вправ на організм, про гігієнічні вимоги до загартування. Водночас учні оволодівають прийомами самоконтролю за своєю працездатністю, втомлюваністю, пульсом, загальним самопочуттям.
У фізичному вихованні використовують фізичні вправи, природні та гігієнічні чинники.
Фізичні вправи. Під ними розуміють рухові дії, спеціально організовані й свідомо виконувані відповідно до закономірностей і завдань фізичного виховання. До фізичних вправ належать гімнастика, ігри, туризм, спорт.
Гімнастика. Спеціальний вид фізичного вдосконалення, що охоплює найрізноманітніші вправи: стройові та порядкові (навчання раціональних способів шикувань, перешикувань та пересувань з метою виховання навичок колективних дій); загально - розвиваючі (передбачають розвиток як окремих частин тіла, так і всього організму); вільні вправи (удосконалення координації рухів, вироблення чуття ритму, краси рухів); прикладні як засіб всебічного розвитку особистості (біг, стрибки, метання та ін.); гімнастичні — вправи на різних спеціальних снарядах (акробатичні, що розвивають силу, спритність, уміння орієнтуватися в просторі; вправи художньої гімнастики як засіб фізичного та естетичного виховання).
Ігри. Задовольняючи природний потяг дітей і підлітків до рухової активності, ігри збуджують колективні переживання, дають радість від спільних зусиль, сприяють зміцненню товариськості й дружби. У початкових класах проводять переважно рухливі ігри, в середніх і старших — спортивні.
Туризм. Охоплює прогулянки, екскурсії, походи і мандрівки, які організовують для ознайомлення учнів з рідним краєм, природою, історичними та культурними пам'ятками. У таких заходах учні фізично загартовуються, вчаться бути витривалішими, набувають прикладних навичок орієнтування і руху в ускладненій обстановці, досвіду колективного життя і діяльності, на практиці засвоюють норми відповідального ставлення до природи.
Спорт. На відміну від фізичної культури, спорт завжди пов'язаний з досягненням максимальних результатів в окремих видах фізичних вправ.
Для виявлення спортивно-технічних результатів проводять змагання. В гострій спортивній боротьбі учні долають значні фізичні та нервові навантаження, виявляють і розвивають рухові й морально-вольові якості.
Природні чинники. Серед засобів фізичного виховання важлива роль належить природним чинникам (сонце, повітря, вода). Діючи спільно з фізичними вправами, вони посилюють їх оздоровчий вплив на учнів.
Гігієнічні чинники. Охоплюють гігієнічне забезпечення фізкультурних занять, раціональний режим навчальної праці, відпочинку, харчування, сну та ін.
Для результативних занять фізкультурою певним гігієнічним вимогам мають відповідати спортивні зали, рекреаційні приміщення, спортивне та інше обладнання.
1.3 Значення методичної майстерності педагога у процесі фізичного виховання
В основі педагогічної майстерності вчителя фізичного виховання лежать знання предмета викладання (фізична культура) та його методики. Виховна діяльність (а такою є наша професія) найбільшою мірою виконує інтегральну функцію, бо педагог одночасно виступає фахівцем зі свого предмету, вихователем, практичним психологом, консультантом, наставником і навіть психотерапевтом.
Учитель фізкультури повинен бути добре освіченою людиною, як кожен, хто належить до викладацького складу, має добре розуміти свій предмет, а також значення форм і функцій організму молодої людини, а головне, повинен бути сам цілком дисциплінованою і стриманою людиною, яка витончено володіє своїми діями" [3 ; с. 317-318].
Пам'ятаймо, що значною перешкодою у процесі фізичного виховання є часто невідповідність між закликами педагога та його особистим життям і переконаннями. Особистість наставника повинна бути взірцем для наслідування. Учитель, що відповідає цим вимогам, у скрутний час життєвої невизначеності учня допоможе йому зрозуміти власні помилки, об'єктивно оцінити свій стан, разом накреслити шляхи подальшого розвитку, підкаже ефективні методи самовдосконалення. Водночас він ніколи не повинен прив'язувати учня до власної особистості, а навпаки, привчати його до самостійного розвитку.
Сьогодні перед вчителем фізичної культури в школі стоїть проблема — зробити фізичне виховання процесом безперервної дії (навіть протягом такого короткого часу, як добовий цикл). Це означає, що вчитель не має права обмежувати свою діяльність якимись епізодичними заходами з фізичного виховання або лише час від часу залучати до цього процесу інших осіб. На порядок денний роботи вчителя час висуває питання про фізичне виховання школярів як систему всезагального обов'язкового навчання основ здоров'я і гігієнічного виховання.
У зв'язку з цим необхідно взяти до уваги:
• як організувати заняття з відстаючими, ослабленими і тими, що мають відхилення від нормального стану здоров'я;
• як зробити уроки привабливими, щоб стимулювати самовдосконалення учнів;
• як пов'язати інтереси батьків і дітей із питань фізичного виховання;
• які форми позаурочних занять і коли бажано використовувати, щоби вони, з одного боку, стали продовженням уроку, а з іншого, — підготовкою до нього;
• як підготувати малят до шкільного режиму ще у стінах дошкільних закладів;
• як організувати роботу за місцем проживання;
• що робити з обдарованими дітьми, які прагнуть до спортивної досконалості;
• як створити належну матеріальну базу;
• як залучити до фізичного виховання весь педагогічний колектив, медичних працівників і громадські організації, актив.
Перелічені завдання можуть бути ефективно розв'язані лише в тому ви¬падку, коли всі названі ланки органічно доповнюють одна другу, утворюючи систему факторів постійного і цілеспрямованого впливу на учнів.
Отже, зробити фізичне виховання безперервним (перманентним) процесом — це означає:
1) залучити всіх дітей до різноманітних форм занять;
2) включити в цей процес все доросле оточення дитини (від батька до вчителя музики);
3) об'єднати зусилля всіх державних і громадських організацій, що займаються питаннями виховання, охорони здоров'я і захисту дітей.
Звідси випливає специфіка роботи вчителя фізичної культури. З одного боку, він виступає як "чистий" вчитель (предметник), проводячи уроки, а з іншого, — як організатор процесу фізичного виховання школярів, спрямовуючи зусилля всіх учасників цього процесу на досягнення єдиної мети.
Отже, кожному (особливо молодому) вчителеві варто пам'ятати, що результати фізичного виховання учнів залежать не тільки безпосередньо від вчителя фізичної культури, а й від загальної орієнтації на цей процес навколишнього середовища. Звідси, крім іншого, і виникає потреба вчителя постійно і пильно тримати в полі зору навколишнє середовище. У цьому полягає складність професії вчителя, його велика відповідальність і неповторність.
Висновки до Розділу I. Теоретичний аналіз педагогічних аспектів виховання фізичних якостей школярів надав нам змогу визначити, що у процесі фізичного розвитку людини великого значення набувають біологічні та соціальні фактори як основні передумови виховання фізичних якостей підростаючого покоління.
Найвищою метою виховання виступає всебічний гармонійний розвиток особистості який передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог морального, розумового, фізичного, трудового й естетичного виховання, а гармонійність виступає основою узгодження поєднання, єдності цих якостей, їх взаємодоповнення і взаємозбагачення.
Найбільш оптимально виховання фізичних якостей школярів проходить в процесі фізичного виховання у комплексі з розвитком особистості школяра на рівні формування потреб, інтересів, мотивів бути здоровим, працездатним, красивим, що цілком відповідає основній меті всебічного та гармонійного розвитку особистості.
Виховання фізичних якостей школярів проходить у зв'язку з освітою, коли в процесі навчання особистість по справжньому освічується, а розвиток фізичних якостей набуває для кожного учня особистісної цінності, як складника образу «Я» за умови формування в учнів індивідуальних ціннісних орієнтацій на заняття фізичними вправами, задоволення соціально значимих і особистісно орієнтованих потреб.
Завдання фізичного виховання зумовлені об'єктивною необхідністю сучасного розвитку суспільства в забезпеченні оптимальної рухової активності людини і, як наслідок, досягнення певних фізичних кондицій необхідних для виконання важливих соціальних та професійних функцій. Першочерговим завданням уроків фізичної культури виступає виховання фізичних якостей школярів.
Виховання фізичних якостей проходить на підставі загальнопедагогічнихта специфічних принципів. При визначенні принципів виховання фізичних якостей домінуючим є вплив фізичних навантажень на фізичний стан організму.
Розділ II. Фізичне виховання як компонент всебічного розвитку особистості
2.1 Система форм фізичного виховання особистості та її засоби
Для формування фізично здорової та всебічно розвиненої людини виникла система фізичного виховання. Вона включає в себе ідеологічні, наукові, методичні, організаційні, правові, нормативні, контролюючі та інші елементи. Систему форм фізичного виховання становлять:
а) уроки фізичної культури;
б) фізкультурні хвилинки під час уроків;
в) ігри та вправи на перервах і в режимі продовженого дня;
г) заняття в гуртках фізичної культури, спортивних секціях;
ґ) спортивні змагання;
д) заняття спортом за місцем проживання, в дитячо-юнацьких спортивних школах, палацах школярів, дитячих туристських станціях, спортивних товариствах;
е) самостійні заняття школярів фізичними вправами в сім'ї, на пришкільних та дворових майданчиках, стадіонах, парках та ін.
Фізичний розвиток – це сукупність ознак, які характеризують морфофункціональний стан людського організму в даний період життя. Сюди відносяться антропометричні дані (зріст, вага тіла, окружність різних частин тіла, життєва ємність легень, динамометрія, станова сила тощо), морфофункціональні показники окремих систем і органів людського організму (серцево-судинна, дихальна, нервова системи, системи травлення та виділення, серце, легені, нирки тощо) та розвиток рухових якостей (сили, витривалості, спритності, гнучкості).
Фізичний розвиток може бути всебічним і гармонійним, середнім, слабо вираженим, недостатнім і поганим. Оскільки фізичний розвиток - це процес, яким можна керувати, то його можна спрямовувати в певному напрямку (покращання рухових якостей, вдосконалення форми тіла, підвищення функціонального рівня окремих систем і органів тощо). Як відомо, фізичний розвиток протягом життя значно змінюється: до 30-35 років він розвивається, до 40-45 років - стабілізується і після 45 років - знижується. Однак, при правильному способі життя, відповідному тренуванні ці періоди можна значно розширити.
До критеріїв фізичного розвитку відноситься і будова тіла. Вона визначається розмірами, формою, пропорціями (співвідношення одних розмірів тіла до інших) та особливостями розміщення окремих частин тіла. Особливості фізичного розвитку і будови тіла значною мірою визначають його конституцію.
Фізичний розвиток людини залежить від умов навколишнього середовища (клімату, рельєфу місцевості, наявності річок, озер, моря, гір, лісів тощо) та соціально-економічних факторів (суспільного устрою, ступеня економічного розвитку, умов праці, побуту, відпочинку, харчування, рівня культури, гігієнічних навичок, способу життя, національних традицій тощо). Усі ці фактори взаємообумовлені і діють у поєднанні.
Однак, вирішальну роль відіграють соціально-економічні фактори: зміни умов життя людського суспільства призводять до змін і у фізичному розвитку. Виявлено, що на сучасному етапі розвитку суспільства показники фізичного розвитку дітей (довжина тіла, вага, об'єм грудної клітки, життєва ємність легень) значно вищі, ніж вони були у дітей 100-150 років тому. Це явище отримало назву акселерації (прискорення).
Значно позначилася акселерація на спортивних показниках: результати в швидкості, силі, витривалості, які показують юнаки і дівчата сьогодні на 10-15 % вищі, ніж результати, які показували їх однолітки 20-30 років тому.
Фізичний розвиток людини значною мірою визначається її руховою активністю. У осіб, які систематично займаються фізичними вправами і спортом він набагато вищий, ніж у їх однолітків, що ними не займаються. Особливо це стосується будови тіла та росту спортивних показників.
Основними завданнями фізичного виховання є:
— підвищення функціональних можливостей організму засобами фізичної культури;
— сприяння всебічному гармонійному розвитку, відмова від шкідливих звичок, покращання розумової і фізичної працездатності;
— формування думки про систематичні заняття фізичними вправами з урахуванням особливостей їх майбутньої професії, фізичне самовдосконалення та здоровий спосіб життя;
— отримання необхідних знань, умінь та навиків у галузі фізичної культури з метою профілактики захворювань, відновлення здоров'я та підвищення професійної працездатності;
— використання засобів фізичної культури в лікувально-профі-лактичній діяльності;
— оволодіння методами визначення фізичного стану та само-контролю;
— виховання організаторських навичків, особистої гігієни та загартовування організму;
— уміння складати та виконувати вправи з комплексів ранкової гігієнічної гімнастики;
— виховання патріотичних, морально-вольових і естетичних якостей;
Для вирішення поставлених завдань використовуються різноманітні засоби фізичного виховання, головними з яких є гімнастика (різні її види: загальна, спортивна, гігієнічна, лікувальна тощо), легка атлетика, спортивні та рухові ігри, лижна підготовка, плавання, туризм, походи вихідного дня та інші види спорту.
Лише засобами фізичної культури фізичне виховання вирішує завдання зміцнення здоров'я, розвитку фізичних і духовних сил, підвищення фізичної і розумової працездатності, продовження трудового довголіття і життя людини тощо.
Згідно з функцією впливу фізичного виховання на людину, розрізняють дві її нерозривно пов'язані сторони: фізичну освіту і фізичне вдосконалення організму, які здійснюються за допомогою розвитку фізичних якостей.
Фізична освіта - це вміння керувати рухами свого тіла і окремими його частинами (голови, тулуба, рук, ніг тощо) як у просторі, так і в часі, виділення окремих рухів з поміж багатьох, порівняння їх між собою, керування ними та раціональне їх поєднання з метою найефективнішого використання в умовах життєдіяльності людини. Іншими словами, в основі фізичної освіти лежить засвоєння як теоретичних, так і практичних знань з використанням рухових умінь і навичок у різних умовах життєдіяльності.
Фізичне вдосконалення характеризується станом здоров'я та всебічним розвитком людини, до якого відносяться стан розвитку фізичних якостей та формування рухових умінь і навичок, загальний рівень працездатності, морфофункціональні зміни організму і його окремих систем і органів, засвоєння спеціальної системи знань тощо. Так, наприклад, під впливом систематичних занять фізичними вправами розвивається швидкість, швидкісно-силові якості, сила, витривалість, гнучкість, спритність тощо; удосконалюється за формою, будовою і функцією тіло людини та його окремі органи і системи (збільшується маса м'язової і кісткової тканин, зростає маса легень, їх дихальний об'єм та життєва ємність, збільшуються м'язова маса та об'єм серця, викид крові з нього тощо). Діапазон можливостей при цьому великий.
Однак, слід зазначити, що як розвиток фізичних якостей, так і вдосконалення форми, будови та функції організму обумовлені природними задатками людини, якими наділена вона за спадковістю. А тому вдосконалювати розвиток рухових якостей, будову тіла можна до певних показників.
Основними засобами фізичного виховання є фізичні вправи, кліматичні фактори, загартування, заходи з формування здорового способу життя, які сприяють збереженню та зміцненню фізичного, психічного та соціального здоров'я дітей та учнівської молоді. Фізичне виховання учнів за межами школи здійснюється сім'єю, позашкільними установами, ДСТ, ДЮСШ, дитячими екскурсійно-туристичними станціями та іншими культурно-просвітницькими установами та організаціями. Вони допомагають загальноосвітнім школам в організації позакласної спортивно-масової і туристичної роботи з учнями, надають школам спортивні майданчики, стадіони, басейни, лижні бази, ковзанки, спортивні зали для проведення самостійних занять, тренувань, змагань.
Крім цього, названі організації, установи і заклади беруть на себе обов'язки щодо організації дитячих груп, гуртків, спортивних секцій, поєднують заняття зі специфічним для себе змістом із заняттям фізичними вправами.
2.2 Мета системи фізичного виховання в Україні.
Метою фізичного виховання є формування особистості, спрямоване на забезпечення необхідного рівня розвитку життєво важливих рухових навичок і фізичних якостей; загальнолюдських цінностей: здоров'я, фізичного, соціального та психічного благополуччя; виховання інтересу і звички до самостійних занять фізичною культурою і спортом, набуття навичок здорового способу життя.
Мета фізичного виховання:
а) виховання здорової зміни;
б) підготовка до захисту Батьківщини;
в) підготовка до фізичної праці.
Національна доктрина розвитку освіти передбачає, що фізичне виховання як невід'ємна складова освіти, має забезпечити можливість набуття кожною людиною необхідних науково обґрунтованих знань про здоров'я і засоби його зміцнення, про шляхи і методи протидії хворобам, про методики досягнення високої працездатності та тривалої творчої активності.
Першою потребою, яка спонукає людину до руху, є біологічна потреба, зв’язана з розвитком рухового апарата в певному віці. Вона з'являється в ранньому дитинстві і поступово згасає, починаючи з підліткового періоду розвитку. Однак, біологічна потреба рухатись живе в людині протягом усього життя і повинна постійно задовольнятись. Надзвичайної шкоди дорослі завдають розвитку дитини (свідомо чи несвідомо), якщо обмежують її рухову активність.
Педіатри давно звернули увагу на те, що повноцінний розвиток психіки дитини потребує рухів. Вони формують не тільки рухові навички, а й психіку, свідому і цілеспрямовану діяльність особистості. В наші дні вже з'ясовано, що від рівня розвитку рухової функції значною мірою залежать найважливіші етапи вікового дозрівання організму. Реалізуючи біологічну потребу в руховій діяльності, необхідно враховувати інтереси і бажання учнів щодо використання засобів, забезпечувати їх належний руховий режим (8-12 годин упродовж тижня).
Другою є потреба у всебічному гармонійному розвитку особистості. Дана потреба пов'язана зі здоров'ям. Заняття фізичними вправами сприяють поліпшенню фізичного і духовного здоров'я. За даними ВООЗ здоров'я людини на 50% залежить від активного способу життя. Зрозуміло, що повноцінно прожити життя і бути корисним для суспільства, за всіх інших рівних умов, більше шансів у здорової людини.
Ще в глибоку давнину лікарі і філософи відзначали необхідність фізичного навантаження для здоров'я людини. Підкреслювалось, що немає таких ліків, які можуть замінити рух, у той час як рухова активність здатна замінити багато ліків. Арістотель вважав найзгубнішою для здоров'я людини бездіяльність, а Авіценна вказував, що якщо займатись фізичними вправами, то непотрібно приймати ліки. Платон говорив: "Гімнастика є цілющою частиною медицини".
Він радить дозволяти дитині вільно рухатись, якнайліпше годувати її, якнайбільше тримати на чистому повітрі, давати багато спати і ніколи не доводити до перевтоми. При цьому необхідно використовувати рухливі ігри і спорт, бо в них багато рухів, живий інтерес та веселість, які позитивно впливають на дітей.
Отже, мета системи фізичного виховання може бути визначена як задоволення певних потреб суспільства та окремих його громадян, пов'язаних з біологічним і духовним розвитком, здоров'ям та високопродуктивною працею і захистом від несприятливих природних та соціальних факторів.
2.3 Урок як основна форма фізичного виховання школярів.
Як підсистема загальної системи фізичного виховання суспільства фізичне виховання дітей і молоді організовується суспільством у рамках соціальної програми з метою підготовки підростаючих поколінь до майбутньої творчої життєдіяльності. Ця підготовка здійснюється шляхом оволодіння певними духовними і матеріальними цінностями фізичної культури, передбаченими навчальними програмами у спеціально організованому педагогічному процесі.
Педагогічний процес фізичного виховання здійснюється через різноманітні форми занять, на яких учні оволодівають предметом фізичної культури, роблячи його своїм надбанням, формуючи і збагачуючи особисту фізичну культуру. Структура занять із фізичної культури передбачає їхню загальну педагогічну спрямованість і специфічний зміст, який забезпечує вирішення завдань фізичного виховання.
Аналіз педагогічної суті різних форм організації фізичного виховання школярів показує, що не в кожній із них однаково можуть бути представлені всі складові виховного процесу: навчання фізичних вправ; засвоєння знань із фізичної культури; процес удосконалення фізичних здібностей; спеціалізована підготовка тощо.
Так, наприклад, процес навчання може бути подано в урочних заняттях, а вдосконалення фізичних якостей — у позаурочних, де вибір навчального матеріалу буде визначатися завданнями підвищення функціональних можливостей учнів. Ця обставина свідчить про значення кожної форми занять у педагогічному процесі з фізичного виховання і вимагає їх чіткості, взаємоузгодженості та супідрядності під час вирішення завдань фізичного виховання.
Фізична культура як навчальний предмет передбачена в усіх класах загальноосвітньої і професійної школи. В умовах, коли освіта стає все більш професійно орієнтованою, фізична культура належить до обов'язкових предметів поряд із рідною мовою і літературою, природознавством, математикою, історією України.
Зміст предмета регламентується програмою, практична реалізація якої здійснюється на уроках фізичної культури. Відвідування уроків є обов'язковим для всіх учнів школи. Залежно від стану здоров'я після проведення щорічного поглибленого медичного огляду лікар розподіляє учнів на медичні (основну і спеціальну медичну) групи для занять фізичною культурою на підставі "Положення про лікарсько-фізкультурну службу", затвердженого наказом міністра охорони здоров'я України від 31 грудня 1992 року за № 2111. До основної групи входять практично здорові діти, а ті, що мають відхилення у стані здоров'я, належать до спеціальної медичної групи і навчаються за спеціальною програмою.
Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізичного виховання, є те, що:
• на уроках фізичної культури вчитель створює найкращі умови для розв'язання усіх завдань фізичного виховання та спрямовує самостійну роботу учнів;
• уроки визначають основний зміст інших форм фізичного виховання школярів;
• на уроках яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;
• керівна роль належить вчителю, який викладає предмет і здійснює виховання учнів;
• діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження строго дозується згідно з їхніми індивідуальними можливостями;
• на уроках присутній постійний склад учнів, яким притаманна вікова однорідність;
• уроки зумовлені розкладом занять.
Ці риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми занять і створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання у школі — підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, формування в них потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати здоров'я і підтримувати належний рівень фізичної підготовки протягом усього життя.Це вимагає такої побудови навчального процесу, коли учні під керівництвом педагога опановують систему знань і способи діяльності, виховуються та розвиваються.
Отже, урок фізичної культури можна розглядати як своєрідний системоутворюючий фактор. У ньому, з одного боку, в діалектичній єдності виступають мета, завдання, засоби і методи навчання, а з іншого — урок об'єднує в єдине ціле всі форми фізичного виховання школярів.
Досягненню високої ефективності кожного заняття сприяє глибоке знання вчителем теорії і методики уроку. Творче осмислення теорії та існуючої практики фізичного виховання дасть змогу вчителеві використати все багатство фізичних вправ, широке коло методів навчання і виховання, прогресивні форми організації занять відповідно до конкретних умов, завдань і реальних рухових можливостей учнів.
Віддаючи належне засновникам української національної методики фізичного виховання, звертаємо увагу читача на те, що вже на початку XX ст. вчитель фізичної культури Коломийської гімназії Петро Франко у статті "Фізичне виховання в народних школах першого ступеня" [1] чітко визначив завдання фізичного виховання та умови їх досягнення, що свідчить про існування цілісної системи впливу на учнів.Крім запобігання негативного впливу сидячого способу життя на розвиток організму, заняття фізичними вправами, на думку П. Франка, повинні сприяти розв'язанню таких завдань:
• вирощувати здорову, всебічно розвинуту молодь, навчати її долати лінивість душі і тіла;
• виробляти в юнаків і дівчат життєво важливі рухові навички та вміння;
• виховувати сміливість, силу волі, витривалість, дисциплінованість і солідарність;
• сприяти формуванню веселої вдачі, погідності духу;
• розвивати любов до рідного краю, природи;
• відвернути молодь від шкідливих звичок і спрямувати до доцільних (залежно від віку та статі) занять за інтересами. При цьому треба широко використовувати традиції, звичаї українського народу як загальнонаціональні, так і місцеві.
Зазначені риси є характерними для структури всіх основних форм занять із фізичного виховання, їхня структурна спільність — не у формальному поділі на стандартну кількість частин, а в необхідності дотримуватися під час побудови занять загальних закономірностей їхнього розвитку, які не дозволяють у будь-якій частині робити те, що не відповідає її ролі та місцю в загальній структурі заняття і зобов'язує будувати урок у певній послідовності. Тільки в такому аспекті градація частин заняття набуває не формального, а конструктивного сенсу, що складає перший етап побудови уроку.
Другий етап побудови уроку полягає у визначенні фізичних вправ та їхньої послідовності, що дасть змогу найкраще розв'язати загальні й окремі (специфічні) завдання.
Ефективність певних фізичних вправ у вирішенні конкретних завдань фізичного виховання не викликає сумнівів. Необхідність визначення певної послідовності вправ викликана відомим явищем "післядії". Учитель повинен прагнути досягнення позитивного впливу попередньо виконаних вправ — для успіху наступних. Наприклад, опанування складнокоординаційних вправ буде більш успішним на початку уроку. Під час вдосконалення їх можна виконувати і в кінці уроку. Вправи на розвиток швидкості дають низький ефект після роботи на витривалість. Небажано на одному уроці поєднувати вправи, що можуть викликати негативні переноси.
Особливо уважно слід добирати загальнорозвиваючі вправи, їх цілеспрямований добір сприяє формуванню постави, розвиткові певних груп м'язів, вихованню школи рухів, підготовці до засвоєння складних рухових дій, перед¬бачених планом уроку.
Безсистемне використання загально - розвиваючих вправу молодшому шкільному віці призводить до того, що втрачаються сприятливі можливості для розвитку й удосконалення рухового апарату. Своєчасно не розвинені здібності стають перепоною до вироблення у майбутньому більш складних життєво важливих умінь і навичок.
Вирішальним третім етапом побудови уроку є визначення взаємопов'язаної послідовності дій педагога й учня під час розв'язання кожного педагогічного завдання, застосування вправ, методів і методичних прийомів, що використовуються у процесі уроку. Йдеться також про формування підгруп, висунення завдань, порядок зміни місць занять та інші допоміжні дії, використані на уроці.
Отже, головне призначення уроку фізичної культури — забезпечити учням сприятливі умови для успішного засвоєння навчальної програми. При цьому уроки є лише формою організації навчальної діяльності вчителя та учнів, у рамках якої здійснюється їх взаємопогоджена діяльність, спрямована на оволодіння знаннями, вміннями і навичками, підвищення рівня розвитку фізичних якостей школярів.
Безпосереднє педагогічне керівництво навчальною роботою здійснюється з допомогою методики. Під методикою уроку слід розуміти багатокомпонентну впорядковану систему управління навчально-виховним процесом, що включає зміст, засоби, методи і методичні прийоми навчання та форми організації навчальної і виховної діяльності дітей.Методику можна розглядати як систему управління процесом засвоєння учнями навчальної програми; як педагогічний інструмент, за допомогою якого вчитель організовує навчальну діяльність дітей, спрямовану на засвоєння програмового матеріалу.
Отже, методика навчання на уроці полягає в управлінні процесом засвоєння навчального матеріалу, в такому впливі на навчально-виховний процес, який відповідає поставленій меті і завданням та приводить до його поліпшення і розвитку. При цьому пам'ятаймо, що управляти — це не придушувати, не нав'язувати процесові плинність, яка суперечить його природі, а обов'язково враховувати цю природу, погоджувати способи впливу на процес із його специфічним змістом та логікою функціонування й розвитку.
Будь-яка система управління включає загальні (незалежні від сфери діяльності) та специфічні (враховуючи особливості кожного виду діяльності) компоненти. Проте наявність усіх компонентів сама по собі ще не утворює систему управління. Компоненти утворюють систему лише за наявності зв'язків між ними та взаємодії. Завдяки цим зв'язкам установлюється взаємозалежність компонентів, яка виражається в тому, що зміни в одному з них викликають зрушення в усіх інших і в системі загалом.
Враховуючи загальні положення теорії управління і специфічні особливості фізичного виховання, методика навчання як система управління процесом засвоєння учнями навчальної програми включає, як обов'язкові, такі компоненти:
1) мету і завдання навчання;
2) мотивацію навчальної діяльності;
3) тематичне планування;
4) засоби і методи навчання;
5) організацію навчальної роботи;
6) керівництво навчальним процесом;
7) безпечне матеріально-технічне забезпечення;
8) контроль ходу навчального процесу.
Висновки до Розділу II
Аналіз дослідження даної курсової роботи свідчить, що в Україні здійснюються заходи спрямовані на формування та удосконалення сфери фізичної культури і спорту. Державна програма розвитку фізичної культури і спорту та Цільова комплексна програма „Фізичне виховання - здоров'я нації", які реалізовувались наприкінці минулого та на початку нового століття визначили організаційно-управлінські, нормативно-правові та інші засади її функціонування у нових соціально-економічних умовах.
Разом з тим останні роки визначаються скороченням мережі фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд. За десять років їх кількість зменшилась майже на 20%. Під приводом економічної недоцільності багато підприємств і організацій відмовляються від фінансової підтримки спортивних і фізкультурно-оздоровчих об'єктів, а стадіони і інші спортивні об'єкти усе частіше використовуються не за призначенням. Не повною мірою реалізуються норми забудови міст і населених пунктів спортивними спорудами.
З деяких видів спорту практично відсутні сучасні, технічно оснащені спортивні споруди і бази для підготовки до Олімпійських ігор і найбільших міжнародних змагань.
Потребує певних змін система управління фізичною культурою і спортом на всіх рівнях.
Існуюча нормативно-правова база в сфері фізичної культури і спорту не дозволяє здійснити в повному обсязі конституційне право кожного громадянина держави на заняття фізичною культурою і спортом, забезпечити повноцінне становлення і розвиток професійного спорту, тощо.
Бюджетне фінансування не забезпечує повною мірою як розвиток масового дитячого спорту, так і потреби спорту вищих досягнень. У той же час для інвесторів і спонсорів, готових вкладати кошти в розвиток фізичної культури і спорту, не створюються відповідні умови. Втрачається престиж професії викладача фізичної культури, скорочується кількість дитячих тренерів, серед яких сьогодні майже відсутні молоді кадри. Не повною мірою використовуються сучасні можливості засобів масової інформації для пропаганди спорту і здорового способу життя.
Багаторазове підвищення вартості фізкультурних і спортивних послуг зробило практично недоступними основні установи фізичної культури і спорту, спортивно-оздоровчого туризму і відпочинку для багатьох громадян. В останні роки погіршився стан здоров'я населення, збільшилась кількість негативних проявів у суспільстві (тютюнопаління, наркоманія, алкоголізм).
Фізичною культурою і спортом в країні регулярно займаються 8 - 10% населення, тоді як в економічно розвинутих країнах світу цей показник досягає 40 - 60%. Найбільш гострою є проблема слабкої фізичної підготовки і фізичного розвитку учнів, яка потребує кардинального рішення. Реальний обсяг рухової активності школярів і студентів не забезпечує повноцінного і гармонічного фізичного розвитку і зміцнення здоров'я підростаючого покоління, а викладання фізичної культури в загальноосвітніх школах не відповідає сучасним вимогам.
Розділ III. Організація та форми проведення спортивно-масових заходів, свят, змагань по видам спорту у позакласний час, їх значення для всебічного розвитку особистості
Коли говорять про масовість фізкультурної, спортивної, туристичної праці мають на увазі кількість школярів, залучених до занять. По формі організації занять фізичними вправами виділяють:
1. Масові заходи – із залученням відразу великої кількості учасників, наприклад, масові ігри, змагання, різні розваги.
2. Секційні і гуртові заняття, що охоплюють обмежену кількість школярів, окремі групи.
3. Індивідуальні заняття.
До позакласних відносяться всі форми колективних і індивідуальних занять до початку уроків, в режимі шкільного дня і по закінченню уроків, включаючи заняття в позакласних закладах. Проводяться вони школярами як самостійно, так і під керівництвом вчителів, або інструкторів.
Для позакласних занять фізичними вправами характерна спортивна спрямованість. Якщо заняття в режимі навчального дня об’єднують учнів переважно одного класу, то позакласні заняття охоплюють дітей з різних класів. Частина форм позакласних занять (робота гуртків, секцій, змагання, індивідуальні заняття та ін.) вивчається у процесі викладання спортивно-педагогічних дисциплін.
Змагання. Змагання грунтується на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження в колективі. Його виховна сила виявляється лише за умови, що вона стає дієвою формою самодіяльності учнівського колективу. Змагання, конкуренція, боротьба за існування, як і життя, вічні, вони – пружина розвитку. Змагання сильне гласністю, об’єктивним порівнянням підсумків. Воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, навчає перемагати. У його підсумках, як у фокусі, відображається вся багатогранність життя школи. Змагання змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи.
У шкільній практиці використовують різноманітні види змагання школярів, які враховують їхні вікові особливості у процесі виконання ними трудових і творчих завдань. Практикують такі форми змагання: конкурси, олімпіади, фестивалі й огляди художньої самодіяльності, виставки образотворчого мистецтва і технічної творчості, шкільні спартакіади, вікторини та ін. Під час цих змагань виявляються і розвиваються інтереси й творчі здібностей учнів, розширюються їхні знання і кругозір, активізується пізнавальна та інші види корисної діяльності.
Педагогічно доцільно організоване змагання має відповідати таким вимогам: знання учнями його умов і регулярне підведення підсумків, залучення учнів до аналізу змагання і підведення підсумків; гласність змагання; наочне оформлення його процесу і результатів; матеріальне і моральне стимулювання.
Некласифікаційні змагання школярів. Важко переоцінити значення змагань, як головного спортивного атрибуту у фізичному вихованні школярів. Використання елементів змагань у навчальній діяльності відкриває широкі можливості для підвищення емоційного тонусу й активності учнів.
У межах обов’язкового курсу фізичного виховання в загальноосвітній школі використання змагальних форм занять підпорядковане передусім логіці педагогічного процесу, інтересам його якості, розв’язанню освітніх і виховних завдань. Беручи участь у змаганнях, школярі збагачуються новими враженнями, глибше пізнають себе і своїх товаришів, зазнають радість перемог і гіркоту поразок. Атмосфера змагань дає змогу усвідомити важливість занять фізичними вправами.
Класифікаційні змагання, які проводяться згідно зі спортивною класифікацією і правилами змагань, вимагають тривалої, послідовної роботи. Тому в змаганнях з окремих видів спорту (легкої атлетики, гімнастики, волейболу, баскетболу) бере участь незначна частина учнів і практично не беруть участі молодші школярі. У зв’язку з цим у багатьох школах проводяться так звані некласифікаційні змагання.
Участь в них не дає права на присвоєння розрядів, оскільки:
- вони не передбачені спортивною класифікацією;
- їхня програма може певним чином відхилятися від класифікацій;
- під час їх проведення допускаються передбачені програмою порушення правил змагань.
До таких змагань належать усі міні-ігри на майданчиках зменшених розмірів, зі скороченням часу, використанням нестандартного інвентаря, зміненою кількістю гравців, із дозволеним частковим порушенням окремих правил тощо.
Змагання за шкільною програмою. Вони передбачають завдання:
- із техніки виконання засвоєних вправ або тих, що вивчаються;
- на результат (наприклад, штрафні кидки, або удари по воротах з різних точок та відстані, кидання в ціль тощо);
- на прояв фізичних якостей (стрибки, підтягування, згинання і розгинання рук в упорі лежачи та ін.) і обов’язково комплексні естафети.
Конкурс. Мета цього виду змагань – розвивати вміння самостійно користуватися фізичними вправами, складати комплекси і комбінації, засвоювати певну інформацію.
Цінність конкурсів – в їхній спрямованості на раціональне розв’язання самими учнями рухових завдань.Конкурси можуть проводитись всередині класів і між ними. У другому випадку програма конкурсу повинна передбачати індивідуальні та групові завдання. Наприклад, доцільно влаштовувати конкурси на краще складання і виконання комплексу ранкової гімнастики, створення нових вправ із двох або трьох запропонованих, кращу комбінацію вільних вправ із раніше вивчених рухових дій тощо.
Змагання “з листка”. Мета змагань – спонукати учнів до рівноцінного засвоєння усіх розділів шкільної програми.
“Веселі старти”. Ігри – ефективний засіб загартування та оздоровлення дітей, тому доцільно їх використовувати в колективах шкіл, у таборах літнього відпочинку і за місцем проживання. Під час командних ігор і естафет діти надзвичайно збуджуються, тому необхідно вжити заходів, щоб уникнути можливих травм. Через це не рекомендується включати в програму перекиди на швидкість, біг по вузькій високій опорі, спускання з каната на швидкість та інші подібні вправи. Для заспокоєння збуджених учасників треба по закінченню чергової гри дати вправи на увагу.
Обов’язковою умовою чіткої організації естафет та ігор є добре продумана підготовка місць їхнього проведення (розмітка, встановлення орієнтирів, обмежувачів, підготовка інвентаря та обладнання).
Спортивні змагання являють собою одну з самих цікавих та захоплюючих форм позакласної роботи з фізичного виховання в школі. Вони сприяють заохоченню учнів до систематичного заняття фізичними вправами вдома, підвищують їх фізичну підготовку.
Шкільні спортивні змагання поділяють на масові, в яких беруть участь всі чи більшість учнів, та немасові – з участю невеликих команд. Головну увагу приділяють масовим змаганням, як з основних видів спорту – легка атлетика, лижі, гімнастика, спортивні ігри, так і окремим вправам, наприклад бігу, стрибкам, а також комплексним.
Найкращим часом для проведення змагань є канікули – зимові, весняні і літні (одразу після закінчення навчального року).
В програму змагань з легкої атлетики можна включати види які входять до чотирьохбір’я: біг, стрибки в довжину і у висоту з прямого розбігу, метання ядра. Можна проводити змагання по гімнастичним вправам, які добре засвоєні на уроках фізичної культури, чи на заняттях в секціях загальної фізичної підготовки: фігурна маршировка, вільні вправи з предметами і без них, вправи на рівновагу.
Програмний матеріал з фізичної культури для дітей середніх класів
Стройові вправи
- Шикування в шеренгу, колону за інструкцією.
- Виконання команд: „Ставай!”, „Рівняйсь!”, „Струнко!”, „Вільно”, „Кроком руш!”. Рахування по порядку, на перший – другий. Перешикування із шеренги в коло.
- Повороти на місці праворуч, ліворуч, кругом.
- Повороти за орієнтирами.
- Ходьба парами з дотриманням рівняння.
Ходьба
- Ходьба звичайним кроком в строю у повільному, середньому і швидкому темпі (стежити за поставою і правильною координацією рухів) на місці, по колу в колоні, парами взявшись за руки, поняття про ходьбу в ногу.
- Тренування ходьби з різним положенням рук.
- Ходьба на пальцях, на п’ятах, на зовнішній і внутрішній стороні стопи, приставними кроками, високо піднімаючи коліна, в повному присіді і т.д.
- Ходьба в повільному і швидкому темпі, ходьба в чергуванні з бігом.
- Ходьба з переступанням через перешкоди.
- Ходьба із зупинками, повертаючись до орієнтирів, переміщення „змійкою” (між предметами на підлозі).
- Ходьба зі зміною напряму за орієнтирами і командами інструктора. Удосконалення навичок ходьби з зупинками за слуховим і зоровим сигналом.
- Ходьба шеренгою з відкритими і закритими очима.
Біг
- Біг по колу, по прямій, у різних напрямах.
- Повільний біг зі збереженням правильної постави.
- Біг у чергуванні з ходьбою. Перехід від швидкого темпу до повільного.
- Біг з подоланням найпростіших перешкод.
- Біг на відстань 20-30 м.
- Повільний біг до 2 хв.
- Високий старт. Біг на швидкість (відстань до 30м.)
- Біг із прискоренням.
Стрибки
- Різновиди стрибкових вправ на місці. Стрибки на місці на обох ногах з рухами рук.
- Стрибки на місці на обох ногах з поворотами на 90”.
- Перестрибування з ноги на ногу на місці і в русі, приставним кроком.
- Стрибки на одній нозі на місці з просуванням у перед, у сторони.
- Підстрибування вгору, на місці, із захватом, ударом по підвішених предметах.
- Стрибки з використанням спортивного інвентарю (палиці, обручі, тощо).
- Стрибки у довжину з місця з відштовхуванням обома ногами. Стрибок у довжину з кроку. Стрибки у довжину з поштовхом однієї ноги з двох-трьох кроків з приземленням на обидві ноги.
- Стрибки з висоти 30-40 см. з м’яким приземленням.
- Стрибок у висоту з кроку.
- Стрибки в глибину з висоти 40-50 см. з поштовхом обох ніг.
- Стрибки з обертанням скакалки вперед.
Метання
- Кидання і ловля волейбольних м’ячів: кидки м’яча обома руками знизу, від грудей, із-за голови, знизу з відскоком від підлоги і ловля його двома руками, кидки м’яча в гору, об землю і ловля його обома руками з різних вихідних положень (стоячи, сидячи).
- Ловля, передача м’яча різним способом в русі.
- Ведіння м’яча по прямій, по колу, змійкою.
- Кидки м’ячів, мішечків з піском (маса 200г.) правою та лівою руками у вертикальну та горизонтальну ціль.
- Метання малого м’яча на відстань.
- Метання кілець з надіванням на стійку, жердину.
- Метання тенісних м’ячів з місця на дальність.
Загально розвиваючі і коригуючи вправи
Основні положення і рухи голови, рук, ніг, тулуба.
- Вихідні положення: основна стійка, стійка ноги нарізно.
- Положення рук: униз, уперед, в сторони, вгору, за голову, на голову, на пояс, за спину. Послідовні рухи руками в різних напрямках за показом інструктора.
- Рухи голови: повороти голови вліво, вправо, нахили голови вправо, вліво, вперед, назад.
- Поєднання нахилів, поворотів голови із згинанням і розгинанням рук.
- Рухи рук: уперед, в сторони, вгору, піднімання й опускання плечей, рухи плечей уперед і назад, колові рухи в променево-зап’ястному суглобі, розведення і зведення пальців. Згинання і розгинання рук із положень уперед, у сторони.
- Рухи ніг: виставлення прямої ноги на носок уперед, у сторону, назад, піднімання зігнутої ноги уперед, у сторону, піднімання на пальцях, присідання, стрибки на місці на обох ногах. Махи ногами вперед, назад, вліво, вправо. Присідання на двох ногах (на всій ступні та на пальцях). Почергове піднімання ніг з положення сидячи в положення сіду кутом.
- Рухи тулуба: повороти тулуба вліво, вправо, нахили тулуба вліво, вправо, вперед, назад, повороти тулуба вліво, вправо, з положення – сидячи на підлозі, нахили тулуба вперед, вліво. Вправи з вихідного положення лежачи на спіні, руки вздовж тулуба: піднімання голови з одночасним згинанням стоп; почергове піднімання ніг (до різних кутів); рухи велосипедиста. Нахили та повороти тулуба в поєднанні з рухами рук і в положеннях руки на потилицю вгору, в сторони. Лежачи на животі, піднімання й опускання однойменних і різнойменних рук і ніг.
- Виконання на пам’ять комбінацій рухів з 4-5 загально розвиваючих вправ.
Вправи на розвиток просторової орієнтації і точності рухів
- Ходьба до різних орієнтирів.
- Повороти праворуч, ліворуч без зорового контролю.
- Ходьба за накресленими на підлозі орієнтирами.
- Прийняття вихідних положень рук із закритими очима за інструкцією.
- Дозування сили удару м’ячем у підлогу з такою умовою, щоб він відскочив на задану висоту: до колін, до пояса, до плеча.
- Ходіння на місці під рахунок інструктора (від 15 до 10 с.).
Спеціальні вправи для зміцнення опорно – рухового апарату
- Вправи для розвитку м’язів кистей рук і плечового поясу.
- Вправи для розвитку м’язів спини і живота, зміцнення тулуба.
- Вправи на зміцнення м’язів гомілково-ступневих суглобів і ступні.
- Вправи для розвитку м’язів ніг.
- Вправи для профілактики плоскостопості.
- Вправи на розслаблення м’язів.
Вправи з предметами
- З гімнастичними палицями. Виконання вправ з різних вихідних положень. Тримання гімнастичної палиці різними способами під час ходьби. Перехвати гімнастичної палиці.
- З обручем. Виконання вправ з різних вихідних положень. Прокачування і ловля обруча, біг за обручем. Прорізання в обруч. Обертання обруча.
- З м’ячами. Виконання вправ з різних вихідних положень. Перекочування м’яча сидячи, стоячи. Перекладання м’яча з одного місця в друге за орієнтирами. Перекладання м’яча з однієї руки в другу, кидання вгору, удари в підлогу, в стінку, ловля двома руками. Кидок м’яча в гору і ловля його під час ходьби. Передача м’яча з рук у руки: в шерензі, в колі, в колоні, над головою. Кидок м’ячем в стіну і ловля його обома руками. Удари м’ячем у підлогу перед собою. Ведення м’яча на місці.
- З набивними м’ячами. Піднімання м’яча вперед, вгору, за голову. Перекочування м’яча в парах. Загально розвиваючи вправи з різних вихідних положень.
- З прапорцями. Виконання вправ з різних вихідних положень. Виконання загально розвиваючих вправ з прапорцями на місці і в русі. Рухи руками з прапорцями під час ходьби. Найпростіші комбінації вивчених рухів на зразок комплексів ранкової зарядки.
Акробатичні вправи
- Перекати в бік.
- Перекат назад, з упору присівши.
- Перекат вперед, із упору присівши, в положення сидячи в групуванні.
- Стійка на лопатках.
- Міст із положення лежачи на спині (з допомогою).
- Вправи для розвитку гнучкості.
Лазіння і перелізання
- Повзання по маті, гімнастичній лаві на животі, спині, підтягуючись руками, відштовхуючись ногами.
- Повзання по підлозі, лаві, колоді, в упорі стоячи на колінах і спираючись кистями рук.
- Лазіння по похилій гімнастичній лаві вгору і вниз з опорою на коліна і, тримаючись руками за край лави, з переходом на гімнастичну стінку.
- Лазіння по гімнастичній стінці, драбинці, різнойменним та однойменним способами.
- Підлазання, перелізання під перешкоди.
- Вис на канаті з допомогою рук і ніг.
Рівновага
- Ходьба по накресленому коридорі завширшки 20 см.
- Ходьба по канату, дошці, покладеннях на підлогу.
- Ходьба по гімнастичній лаві з різним положенням рук, з предметом, з переступанням через предмети. Стійка на одній нозі.
- Ходьба по гімнастичній лаві з діставанням предмета з підлоги присівши і з нахилом. Ходьба спиною вперед.
- Ходьба по нахиленій лаві.
- Стійка на одній нозі, друга зігнута вперед, рука на поясі.
Дихальні вправи
- Дихальні вправи під час ходьби, бігу, виконання вправ.
- Узгодженість дихання з різними рухами.
- Ритмічне дихання під час ходьби, бігу, підстрибування.
- Зміна глибини і темпу дихання під час виконання загально розвиваючих вправ.
- Дихальна гімнастика.
Методичні рекомендації і поради щодо удосконалення системи фізичного виховання в навчальних закладах .
Демократизація освіти, надання їй державно-національної спрямованості вимагають пошуку нових шляхів якісного вдосконалення фізичного виховання підростаючого покоління. Разом з тим, статистичні дані останніх років підтверджують той факт, що значна частина учнів загальноосвітніх навчальних закладів мають незадовільну або досить низьку фізичну підготовку і нездатні досягти тих стандартів здоров'я, які відповідають узгодженому світовою науково-спортивною громадськістю рівню.
Отже, виникла необхідність радикального реформування системи фізичного виховання в галузі освіти, спрямування державної політики в напряму розробки та впровадження в навчальних закладах інноваційних технологій з фізичного виховання, основ здорового способу життя, розвитку дитячого-юнацького спорту.
Одним з першочергових завдань для якісної реалізації зазначених підходів є необхідність відновити форми позаурочної, а також поза-шкільної роботи у відповідності з їх функціями у системі загальної освіти, що, в свою чергу, дасть можливість забезпечити всебічний розвиток рухових якостей учнів за період їх навчання в навчальному закладі, сприятиме збереженню і зміцненню психічного і фізичного здоров'я дітей всіх вікових груп, розвитку інтересу і звички кожного з них до самостійних занять фізичною культурою і спортом.
Надбання провідних країн світу, кращий вітчизняний досвід та аналіз наукових досліджень підтверджують, що в основі сучасної ідеології фізкультурно-оздоровчого та спортивно-масово¬го руху в Україні повинні стати постулати:
— здоровий спосіб життя — єдина реальна, економічно і соціально виправдана альтернатива хворобам, наркотикам, тютюну, зловживанню алкоголю;
— цілеспрямована рухова активність — головна умова здорового способу життя, найефективніший засіб профілактики захворювань;
— формування моральної та матеріальної відповідальності кожної особистості за стан власного здоров'я і способу життя;
— спрямування системи фізичного виховання на конкретну людину з урахуванням її потреб, цінностей, природних здібностей та характеру життєдіяльності.
Однією із важливих складових на шляху практичного вирішення зазначених напрямів модернізації системи фізичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах є запровадження нового фізкультурно-оздоровчого комплексу школярів України «Козацький гарт», який складається з двох частин:
— перша — комплекс тестування школярів «Крок до здоров'я» — визначення (моніторинг) стану їх фізичного розвитку і здоров'я;
— друга — фізкультурно-оздоровчий патріотичний фестиваль «Нащадки козацької слави».
Для реалізації завдань комплексу в загальноосвітніх навчальних закладах та з метою підготовки учнів до виконання визначених випробувань, доцільно використовувати протягом року різні форми фізичного виховання учнів: уроки фізичної культури, фізкультурні хвилинки та паузи, «години» рухової активності в групах продовженого дня, заняття в спортивних секціях та гуртках фізкультурно-спортивної спрямованості, самостійні заняття, участь у фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходах тощо.
При цьому заняття з фізичної культури можуть виноситися за межі розкладу навчальних занять, що створить кращі умови для забезпечення особистої гігієни та поєднання різних форм фізкультурно-оздоровчої роботи.
Висновки
Мета та задачі фізичного виховання обумовлені об'єктивною необхідністю сучасного розвитку суспільства в забезпеченні оптимальної рухової активності людини і, як наслідок, досягнення певних фізичних кондицій, необхідних для виконання важливих соціальних функцій.
Основною місією фізичного виховання дітей є озброєння навичками фізичного тренування, які необхідні для підготовки до активної, всебічної участі в житті суспільства, професійній діяльності, житті сім'ї та відпочинку.
Фізичне виховання дітей - це спеціально організований педагогічний процес, спрямований на формування здорового, фізично досконалого та підготовленого, активного, спритного, стійкого до дії факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, підростаючого покоління [7;125]. Мова йде про прояви життєдіяльності дитячого організму, що якісно змінюються не тільки в процесі біологічного дозрівання за певних умов, а й під впливом фізичних навантажень та про особистісні характеристики, які можуть сформуватися в процесі активних, правильно педагогічно організованих, занять фізичними вправами .
В різних системах фізичного виховання задачі рухового вдосконалення дітей вирішуються через застосування великої кількості засобів, основою яких є фізичні вправи, оздоровчі сили природи, фактори особистої та громадської гігієни, використання активних форм туризму в процесі організованих і самостійних занять .
Незважаючи на досить широкі можливості у дітей з реалізації потреб рухової активності, її об'єм в учнів молодших класів у недільному циклі складає всього 3-4 години. Потреби в рухах підлітків задовольняються протягом дня в середньому на 18-22%, а тому їх дефіцит складає приблизно 80% [1; 12-18].
Науково-технічний прогрес значно змінив характер праці та спосіб життя сучасної людини, що привело до зниження рівня фізичної підготовленості, погіршення стану здоров'я більшості людей, а, особливо, дітей. У них з-за малорухливого способу життя, підвищується артеріальний тиск, знижується гострота зору, розвиваються різноманітні патології у діяльності нервової, серцево-судинної, дихальної, травної, ендокринної, видільної систем, опорно-рухового апарату, до 20% школярів мають надлишкову масу тіла [4; 147].
Всебічна освіта, метою якої є також і висока форма фізичної досконалості дітей та молоді, сьогодні не уявляється без обов'язкового включення якісного фізичного виховання до шкільних програм. Ще зовсім недавно поняття фізичного вдосконалення було більшою мірою пов'язано з досягненням високих спортивних результатів. Зараз же, змінюється сама концепція даного поняття в бік досягнення високого рівня фізичної підготовленості, як основи високого рівня здоров'я.
Ось чому тепер фізичним вихованням високого гатунку, визнається тільки таке, що може забезпечити всім учням якісні показники здоров'я, рівня фізичного розвитку, рухової активності, а також задоволення та радості від занять фізичними вправами. При відповідній підтримці з боку школи, сім'ї та суспільства такий стан може підтримуватися досить довго й бути основою, в майбутньому, для здорового способу життя .
В такому разі, якість освіти стає головним критерієм не тільки для теорії, але й для педагогічної практики. Тому від багатьох інституцій проголошуються пропозиції залучення до галузей освіти якісних критеріїв. Поняття "якість освіти", "якість роботи школи та викладача" неоднозначні й можуть навіть сильно відрізнятися, виходячи з надзвичайно великої кількості незалежних змінних, що істотно впливають на кінцевий результат. Вагомість окремих змінних суттєво залежить від тих, хто безпосередньо оцінює якість.
Виділяють чотири рівні якості фізичного виховання:
- рівень якості, що визначається суспільством;
- рівень якості, що визначається учнями та їх батьками;
- рівень якості, що визначається експертами;
- рівень якості, що визначається контролюючими організаціями.
У відповідності до рівнів якості, шкільним фізичним вихованням високої якості може вважатися тільки те, що відповідає наступним умовам:
- вимогам суспільства;
- вимогам учнів та батьків;
- критеріям, сформульованим експертами;
- критеріям, сформульованим педагогічним колективом.
З різними підходами та рівнями компетенції формуються сучасні оцінки рівня якості фізичного виховання в школах. При цьому, слід відмітити факт відвертої нестачі науково обгрунтованих даних про думку суспільства що до якості та ефективності фізичного виховання.
Фізичне виховання, як шкільний предмет, зараз все частіше стає предметом критики в зв'язку з недостатньою ефективністю запропонованих підходів, форм та змісту рухових занять. Як показали дослідження, поведені в багатьох європейських країнах, запропоновані учням в школі та на позашкільних тренуваннях форми фізичного виховання значно менше цікаві для учнів, ніж заняття не пов'язані зі школою чи ті, що демонструються на телебаченні. Це пояснюється тим, що в школі вибір форм та змісту занять визначає вчитель, а не учень. А учень, не маючи можливості вибору між різновидами фізичної чи спортивної активності, часто просто не сприймає запропоновану програму, визначаючи її не цікавою. В той же час слід відмітити, що головною причиною задоволення від участі в заняттях є їх зміст - хлопці віддають перевагу спортивним іграм, а дівчата - індивідуальним видам спорту.
З цих питань проглядаються спільні погляди в тому, що кожна країна має свої культурні особливості, а кожний учень, незалежно від здібностей, статі та походження має право приймати участь у заняттях з фізичного виховання, які повинні йому забезпечити:
- широку базу компетенції в плані фізичної підготовки та достатні в цій області знання;
- допомогу для природного розвитку організму;
- розвиток фізичної форми, здоров'я та відповідний спосіб життя;
- самореалізацію та становлення особистості в її рухово-спортивному плані;
- уміння взаємодії та співпраці з своїми колегами на заняттях фізичними вправами;
- розвиток та становлення позитивного відношення до фізичної активності (фізкультури);
- зацікавленість та активна участь в різних формах фізичної активності;
- можливість фізичного вдосконалення в якості самостійного та відповідального члена суспільства.
Учні повині мати наступні основні знання та навички (базис компетенції):
- уміти пристосовувати свої дії стосовно до ситуації;
- розуміти суть тренування і вміти пристосовувати її до вимог зміцнення здоров'я;
-творчо відноситися до спортивних занять;
- критично відноситися до медіальної інформації.
Фізичне вдосконалення, рухові здібності та навички - три основні мети фізичного виховання в школах.
Тобто, з вищесказаного зрозумілі основні задачі фізичного виховання, але вони не співпадають з критеріями якості органів, що контролюють систему шкільної освіти, наприклад Товариства фізичного виховання . Його акценти грунтуються на формальних оцінках процесу фізичного виховання, а тому повинні бути такі основні напрямками аналізу стану фізичного виховання при перевірках шкіл:
- програми і плани фізичного виховання, форми фізичної активності повинні бути доступними для учнів, а їх зміст корелювати з іншими предметами. Кожний учень повинен знайти в них цікавий для нього різновид фізичної активності, що дозволить йому прогресувати впродовж кожного навчального року;
- достатня кваліфікація викладачів фізичного виховання, належність у них відповідної освіти (не менше 1000 годин спеціалізації в плані фізичного виховання). Фізичне виховання може бути і іншим предметом у спеціалізації вчителя, але за всіх випадків для нього необхідні обов'язкові курси підвищення кваліфікації.
Отже, підсумовуємо:
1. Система фізичного виховання в навчальних закладах різного рівня не виконує до кінця своїх функцій, про що свідчать факти недостатнього рівня фізичної підготовленості дітей та їх не завжди позитивне ставлення до предмету "фізичне виховання".
2. Огляд літератури, що стосується якості фізичного виховання в школах, показує, що ця проблема має багатогранний характер і в її оцінці відсутня єдність поглядів.
3. Радикальне вдосконалення системи фізичного виховання дітей можливе через інтеграцію освітніх систем, що приведе до істотного підвищення якості підготовки фахівців з фізичної культури, здатних позитивно змінити відношення учнів до свого предмету і повністю реалізувати його задачі;
Список використаних джерел:
1.Аксьонова О.П. Орієнтовні плани – конспекти на серію уроків з фізичної культури для учнів різних вікових груп: Методичні розробки. – Запоріжжя: Тов. “Ліпс. ЛТД”, 2005. – 108 с.
2.Балак О.М. Формування здорового способу життя шляхом застосування самостійних занять фізичними вправами // Матеріали з досвіду педагогічної діяльності, представлені на другий тур Всеукраїнського конкурсу “Вчитель року – 2005”. Наук-метод. жур.- Х.:Основа, 2007.- №10. –С.21-29.
3.Войнар Ю. Профессионализм в сфере физической культури и его формирование в современньїх условиях. - Санкт-Петербург, 2002. - 200 с.
4.Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами фізичної культури. — К.: Либідь,1993.- 114с.
5.Гаркавенко А.Д. Розвиток творчих здібностей учнів засобами фізичного виховання // Матеріали з досвіду педагогічної діяльності, представлені на другий тур Всеукраїнського конкурсу “Вчитель року - 2000. Наук-метод. жур.- Х.:Основа, 2008.- №11. –С.21-29.
6.Гончарук Михайло. Особливості формування здорового способу життя молоді засобами фізичного виховання. // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: Збірник наукових праць. – Луцьк, 2005. – С. 27-29.
7. Глазирін І.Д. Основи диференційованого фізичного виховання. - Черкаси: Відлуння Плюс, 2003. - 352 с.
8.Дерчук В.К. “Марафон – гра” як засіб формування активного дозвілля і здорового способу життя учнів //Правові основи фізичної культури в Україні.- 2007.-№5 С. 17-27.
9.Дрозд О.А. Розробка критеріїв оцінювання з предмету “Фізична культура” для учнів 1 – 4 класів // З методичних матеріалів, які розроблені під час атестаційного періоду вчителя//. – К.: 1996. – 32с.
10.Завацький В.І., Маковецький В.І. До питання гуманізації навчання спеціалістів фізичної культури в умовах вищого навчального закладу / / Конференція: підготовка спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні // Упорядники: В.І.Завацький та ін. — Луцьк, 1994. — С. 447 – 449.
11.Здоровя і освіта: проблеми та перспективи // Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Донецьк: Дон, 2004. – С. 45– 47.
12.Кліщевська Я.А. Диференційований підхід до розвитку творчих здібностей на уроках фізичної культури з урахуванням вікових та статевих особливостей дітей // Матеріали з досвіду педагогічної діяльності// Наук-метод. жур.- Х.:Основа, 2006.- №10. –С.20-27.
13.Колесов Д.В. Физическое воспитание и здоровье школьников. - Москва: Знание, 1983.-11 с.
14.Курпан Ю.И. Знать и уметь // Физическая культура в школе, 1994.— № 1. — С. 49.
15.Матвіїшина Т.Д. Розвиток пізнавальних інтересів учнів засобами спортивних ігор // Физическая культура в школе. – 2005. - С. 41 – 45.
16.Марчук Вадим. Рухова активність учнів і її виміри. // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: Збірник наукових праць. – Луцьк, 2005. – С. 295-296.
17.Медвідь Анжела. Педагогічний контроль занять з фізичного виховання дітей раннього віку в умовах сучасної дитячої установи.// Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: Збірник наукових праць. – Луцьк, 2005. – С. 301-303.
18.Михайлова Н.В. Как сформировать интерес к физической культуре // Физическая культура в школе. – 2005. – № 6. – С. 10 – 16.
19.Михайлович Майя. Фізкультурна активність як засіб зміцнення здоров’я. // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: Збірник наукових праць. – Луцьк, 2005. – С. 307-309.
20.Окопний А. Тіловиховання у творчій спадщині Григорія Ващенка // 36. наукових праць "Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві". — Луцьк, 1999. — С. 70-73.
21.Палагнюк Тарас. Значення фізичної культури в становленні соціального педагога // Науковий вісник Чернівецького університету / Збірник наукових праць. – Чернівці: Рута, 2005. – Вип.. 224 „Педагогіка та психологія”. – С. 120 – 123.
22.Петровская Е.К. Здоровий образ жизни // Физическая культура в школе, 1995. — № 2. — С. 74.
23.Петричук П.А. Специфіка фізичного розвитку в юності // Матеріали студентської наукової конференції, присвяченої 170-річчю з дня народження Юрія Федьковича (12-13 травня 2004 року). Філософсько-педагогічні науки. – Чернівці: Рута, 2004. – С.58-59.
24.Рижков С.В. Виховання в учнів відповідальності за збереження власного здоров’я.- . – К.: Освіта,1999. – 128с.
25.Сметанюк Л.М. Використання інтерактивних технологій – технологій співпраці – на уроках фізичної культури // Физическая культура в школе. – 2007. №4 - С. 34-41.
26.Ушева Л.В. Впровадження здорового способу життя на уроках фізичної культури на основі особистісно зорієнтованого підходу до творчої діяльності молодших школярів.- К.: Шкільний світ.- 2001.- 56с.
27. Федоров Д.Г. Как повысить интерес к занятиям // Физическая культура в школе. – 2005. №3. - С. 41 – 45.
28.Хохлов А.М. Система керування фізичною підготовленістю учнів.-К.: Вища школа, 1982.- 384с.
29.Ярош О.Є. Розвиток рухових навичок та морально-вольових здібностей учнів шляхом введення домашніх завдань з фізичної культури.// Физическая культура в школе, 1999. — № 8. — С. 29.
30.Crum В. Changes in modern societes-conseguences for P E and school sport. -Editions ASEP/SVSS Verlag Neuchatel, 1999. - P. 45-54.
31.Crum B. Conventional thought and practice in physical education problems of teaching and implications of change. - Quest, 1993 -No. 45, 3. -P. 339-356.
32. De Knop P. Quality in Physical Education Proceedings "Quality in Physical Education" from J st EUPEA Symposium, 9November 2002, Brussels.-P. 17-27.
33.Dzierzgovska I.S. Wlaslo, Poradnik - mierzenie jakosci. Materialy programu TERM. -2000.
34.Hardman K. Summary Report on Access to Physical Education and Sport: Children and Young People. 16 th Informal Meeting of European Sports Ministers. -Warsaw, 2002.
35. Kindlarski E. Zarzadzanie przez jakosc, "Problemy jakosci", 1996. -Nr. 11. - P. 14-17.
36. Laporte W. Physical Education in the European Union in a harmonization process, [in] EUPEA, 10 th Forum (12th-14th 1999) Gent, BVLO. -P. 37-39.
37.Nardvoll T., Vikander N. A subject You were forced to take - in ninth grade it got interesting again: views from the middle schoolgym floor. - Bakketum Folk Academy, Verdal, Norvey, 1998.
38.Pospiech J. Wychowanie fizyczne і sport szkolny w krajach europejskich -wybrane problemy. Studia і monografie z. 145. Politechnika Opolska, 2003.