Курсова робота з української літератури на тему: Лірика Василя Стуса в контексті постсимволізму
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СИМВОЛІЗМУ ТА ПОСТСИМВОЛІЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ СТ.
1.1 Формування та розвиток символізму та постсимволізму в українській літературі ХХ ст.
1.2 Вплив символізму та творчість В.Стуса
1.3 Символізм у ліриці В.Стуса
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЛІРИКИ ВАСИЛЯ СТУСА В КОНТЕКСТІ ПОСТСИМВОЛІЗМУ
2.1 Постсимволізм як ознака літературного стилю В.Стуса
2.2 Світоглядні основи творчості В.Стуса
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Детальніше про курсову роботу з української літератури на тему: Лірика Василя Стуса в контексті постсимволізму. Кількість сторінок - 37, список літератури - 31, ціна роботи - за домовленістю. Контактні телефони: 067 994 09 24, 063 143 32 32, e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
ВИСНОВКИ
Будучи однією із складових українського модернізму початку XX століття, символізм переломив у собі загальноєвропейські культурні зрушення цього часу, долучивши також до загальних тенденцій специфічно українські модифікації мистецьких форм.
Молоді українські письменники ХХ ст. усвідомлювали потребу оновлення літератури, звільненої від стереотипів „зображення життя у формі життя”, притаманного реалізму, від надмірної заангажованості ідеологією соціалістичного реалізму, намагалися відстоювати принципи творчої свободи. Особливо виразно така тенденція проявилася у символізмі, як одній із стильових тенденцій модернізму, означилася у тяжінні до музичного вираження думки, до чистого звукового образу, позбавленого предметних ознак.
Предметом символістів є не речі, а ідеї. Множинність способів вираження ідеї зумовлює унікальність словесних поетичних образів і пояснює існування різних поетичних течій та шкіл (акмеїзм, постсимволізм, неосимволізм) у межах одного символістського напряму. Існування ж цього феномену в українській літературі засвідчує ціла низка імен, які співвідносять з символізмом (О.Олесь, М.Вороний, Г.Чупринка, М.Філянський, П.Тичина, А.Головко, Д.Загул, Я.Савченко, О.Слісаренко, В.Ярошенко, В.Пачовський, М.Яцків, Г.Журба та ін.)
Стусові зацікавлення Тичиною і Свідзінським не були випадковими. Підкорення natura naturans владі natura naturata — себто природи створеної об’єктивній владі природі створюючій — у ліриці Свідзінського просто таки захоплювало В.Стуса і, на нашу думку, стимулювало аналогічні поетичні пошуки. В.Стус цінував поетів глибинних, неголосних, «нуклеарних» типу Свідзинського, молодих представників «київської школи» — поетів, готових, не розчиняючись у поетичній публіцистиці, віддатися головній меті поезії — осягненню «внутрішніх будівель», духовного єства людини.
Поезію В.Стуса неможливо декодувати без знання світоглядного контексту його творчості. І лірику поета не слід сприймати спрощено, як художню ілюстрацію ідей екзистенціалізму чи постсимволізму.
У вступі до збірника “Зимові дерева” під заголовком “Двоє слів читачеві” поет пише, що в молодості він захоплювався Рильським і Вергарном, потім “прийшов до мене Бажан”, а пізніше — “епоха Пастернака і небачно велика любов до нього”. Далі Стус згадує Ґете, Свідзінського, Рільке, Унґаретті, Квазімодо. І дійсно лірика Стуса в стильовому плані має певну дотичність до художньої практики 10-20-х років XX ст., хоча дослідники схильні пояснювати це не так свідомим нав'язанням автора до традицій європейського модернізму, як типовим ефектом синхронної взаємодії художньо-стильової пошуковості з традиційною поетикою свого часу, при якій завжди спостерігається зміщення зображально-виражального плану відносно усталеної на даний момент образно-філософської картини світу
Аналіз поезій В.Стуса також дає нам підстави припустити, шо Стус, вслід Тичині і Свідзінському, доробок яких вважав надзвичайно вагомим для української лірики XX століття, залучав у пейзажно-медитативну тему, крім живописного, також музичний код. Наведені приклади звукового символізму відсилають до творчого досвіду П.Тичини, слово у ліриці В.Стуса постає рухомою, динамічною кольорово-звуковою плямою, музика вже не супровід, а саме єство вірша і відповідає, мовою символістів, інтимному коливанню буття.
Незважаючи на широкий спектр літературних зацікавлень й свідоме переймання досвіду, що межує з можливістю впливу, Стус лишався вірний власному творчому «Я», крізь призму якого відбувалась взаємодія з іншими художніми текстами. Дослідники неодноразово згадують вислів Стуса «самособоюнаповнення», який цілком корелює з поняттям самодостатності — людської, громадянської, і врешті-решт — творчої, письменницької. Тому, читаючи Стуса, ми можемо вловлювати певні відлуння голосів інших авторів й водночас відчувати самобутність звучання українського письменника.
Замовити курсову роботу з української літератури на тему: Лірика Василя Стуса в контексті постсимволізму: 067 994 09 24, 063 143 32 32, e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.