Контрольна робота з експериментальної психології
ПЛАН
- Становлення експериментальної психології
- Предмет та завдання експериментальної психології
- Етапи розвитку біхевіоризму
- Сучасна систематика психологічних методів
- Класифікація методів психологічного дослідження
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Детальніше про контрольну роботу з експериментальної психології. Кількість сторінок – 18, список літератури - 10. Ціна роботи - за домовленістю. Контактні телефони: 067 994 09 24 (телеграм), 063 143 32 32 (вайбер), 095 778 33 05 (вайбер), e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
- Становлення експериментальної психології
Становлення експериментальної психології пов'язують з 1879 р., коли В. Вундт у Лейпцигу створив перший інститут психології, тобто першу експериментальну психологічну лабораторію. Разом з тим очевидно, що це досить умовна дата. Адже праці Е. Вебера, Г. Фехнера, Г. Гельмгольца є по суті психологічними експериментами. Недарма Б. Ананьєв характеризував "Елементи психофізики" Г. Фехнера як одну з фундаментальних праць в історії експериментальної психології.
Слід зауважити, що задовго до 1879 р. І. Сєченов застосовував психофізіологічні та психологічні методи у своїх дослідженнях. Тому в історії становлення експериментальної психології можна умовно виокремити два періоди:
- долабораторний, у якому провідними є психофізика та психофізіологія (Г. Гельмгольц, І. Сєченов, Г. Фехнер);
- лабораторний, у якому, залежно від методологічних підходів,
розрізняють етапи, пов'язані з розвитком: - фізіологічної та інтроспективної методології у вигляді вундтівської експериментальної психофізіології та ряду її різновидів;
- експериментальної інтроспекції, започаткованої вюрцбурзькою
школою; - французького патопсихологічного підходу,
- двох напрямів, які розвивалися паралельно — біхевіоризм і гештальт-психологія,
- діалектико-матеріалістичний підхід у вітчизняній психології.
Роботи, які проводилися В. Вундтом і його численними учнями (Е. Крепелін, Е. Тітченер) у рамках першого із зазначених підходів (фізіологічної та інтроспективної методології), стосувалися в основному простих реакцій, а їхньою кінцевою метою було вивчення під час цих реакцій "змісту" свідомості, про який експериментатор робив висновок на підставі інтроспективного звіту досліджуваного.
В. Вундт виключав із експериментального вивчення вищі психічні процеси як такі, що недоступні пізнанню в експерименті. Але вже 1885 р. Г. Еббінгауз експериментальне досліджує пам'ять, використовуючи кількість повторень як міру запам'ятовування, а 1897 р. — інтелект або розумову обдарованість, використовуючи метод доповнення. Хоча за організацією його дослідів інтроспекція не виключалася, а інтроспективні дані суттєво доповнювалися експериментальними.
Експериментальна інтроспекція була створена одним з учнів В. Вундта О. Кюльпе, який, на відміну від В. Вундта, вважав, що можна експериментальне вивчати вищі психічні функції, зокрема мислення. У своїх експериментах він використовував інтроспекцію як основний метод: досліджувані міркували про щось, а потім описували свій досвід. Але, вивчаючи судження, за допомогою яких описувався процес розв'язання проблеми, дослідник знаходив масу образів, проте нічого, що відповідало би його кінцевому результату.
Звідси випливало існування мислення без образів ("чисте мислення"), яке протиставлялося іншим його формам, а залежність мислення від мовної і практичної діяльності ігнорувалася. У результаті стало зрозумілим, що інтроспекція є обмеженим засобом емпіричного пізнання психіки.
У цей час відкриття І. Павловим умовних рефлексів (1903) привело до виникнення біхевіоризму. Дж. Уотсон, засновник цього напряму, який, до речі, був зоопсихологом, зауважував, що труднощів інтроспекції для тварин не існує і запропонував підхід зоопсихологів до вивчення фактів поведінки тварин застосувати до людей. При цьому поведінка розглядалася як результат научіння. Такий підхід започаткував цілий ряд експериментальних досліджень за схемою "стимул — реакція", а пізніше за схемою "стимул — проміжна змінна — реакція" (К. Халл, Б. Скіннер, А. Бандура).
На цей же час активно розвивалася гештальтпсихологія. Зокрема, учень О. Кюльпе М. Вертгеймер експериментальне дослідив ілюзії руху (1912), виявивши, що складний психічний образ не є простою сумою його складових. Е. Рубін 1915 р. експериментальне довів існування розрізнення фігури та фону.
У Франції поширився патопсихологічний підхід до експериментального дослідження психіки, засновником якого був Т. Рібо. На його думку, хвороба — найтонший експеримент, який здійснено природою за певних обставин і такими засобами, яких не має в своєму розпорядженні людина (йшлося про дослідження хвороб пам'яті, волі, особистості, уваги). Учень Т. Рібо П. Жане при цьому стверджував, що для того щоб поширити на людей емпірично встановлені закономірності поведінки, необхідно не тільки залишити місце для свідомості, а й розглядати її як особливу форму, що надбудовується над елементарною поведінкою, не забуваючи при описі поведінки таких явищ, як віра. Водночас (під впливом позитивізму О. Конта) у такому підході спостерігалася переоцінка ролі наукового факту, фактографія.
Значний внесок у становлення експериментального методу у вітчизняній психології пов'язують насамперед із відкриттями І. Павлова і працями І. Сєченова та В. Бехтерева, які базувалися на природничо-матеріалістичній парадигмі вивчення психіки. На відміну від В. Вундта, який проголошував незалежність психіки і зовнішнього світу, І. Сєченов стверджував детермінізм, обумовленість психіки зовнішнім світом.
Новий крок у запровадженні експерименту в психології зробив Л. Виготський, провівши дослідження процесів утворення понять, активного запам'ятовування, особливості розвитку психічних процесів на основі історико-генетичного підходу.
Замовити контрольну роботу з експериментальної психології: 067 994 09 24 (телеграм), 063 143 32 32 (вайбер), 095 778 33 05 (вайбер), e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.