Вітаємо на сайті Курсова Shop!

 У нас ви можете придбати готові наукові роботи або замовити нові курсові, випускні, контрольні, реферати

Історія народної медицини

 народна медицина РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

 ІСТОРІЯ  НАРОДНОЇ МЕДИЦИНИ 

План:

Вступ

1. Історія виготовлення ліків в медичній науці

2. Застосування природних ліків в народній медицині Росії

3.Особливості лікування засобами народної медицини

Висновок

Список літератури

 

 Вступ.

    Здоров’я — найбiльше багатство. Це аксiома. I, звiсно, нiхто не суперечить їй. Однак по справжньому цiнувати таке багатство людина починає, на жаль, лише тодi, коли його втрачає. Тодi виникає проблема, як повернути здоров’я, куди звертатися за допомогою, яким методам лiкування вiддати перевагу.

  Офiцiйна медицина має в своєму арсеналi найрiзноманiтнiшi сучаснi засоби для дiагностики, профiлактики та лiкування захворювань: широкий дiапазон медичних препаратiв, прилади, обладнання, надчутливу комп’ютерну технiку. Лiкарi володiють високим мистецтвом лiкування, високого професiйного рiвня досягла хiрургiя.

   Проте, незважаючи на великi можливостi сучасної медицини у профiлактицi й лiкуваннi рiзноманiтних захворювань, кiлькiсть їх не зменшується, а хронiчних хворих стає бiльше. Чимало з них неодноразово проходили курс лiкування хiмiчними, гормональними препаратами, побували на операцiйному столi, та все ж залишилися наодинцi зi своєю, так i не вилiкуваною, недугою, здебiльшого ускладненою i обтяженою iншими хворобами.

Сильнодiючi синтетичнi препарати, гормони та антибiотики, якi дають швидкий результат, викликають побiчнi явища, небезпечнiшi вiд самої недуги. Хвороби вiд певних лiкiв, алергiї на лiки стали в наш час надто поширеними. Тому все частiше людина звертається до лiкування, традицiї якого передавались iз сивої давнини — зцiлення лiками iз рослин.

         Зазначимо, що офiцiйна медицина водночас з хiмiчними чинниками для виготовлення лiкiв використовує i рослинну сировину. Однак препарати рослинного походження мiстять здебiльшого тiльки одну речовину з багатьох, якi наявнi в рослинi. А тим часом практика свiдчить, що фармакологiчна дiя препаратiв з лiкарських рослин помiтно вiдрiзняється вiд дiї окремих речовин, видiлених з них. Комплекс сполук з лiкарських рослин має ефективнiшу та значно ширшого спектру дiю на органiзм. 

           Ще однiєю перевагою рослинного лiкування є, власне, його природнiсть i спорiдненiсть з органiзмом людини. Тому лiки з цiлiсної рослини, на вiдмiну вiд препаратiв офiцiйної медицини, дiють м’яко, нiжно. У разi лiкування хронiчних хвороб їх можна застосовувати тривалий перiод. Звiсно, лiкування рослинними засобами потребує часу, терпiння, особливо, вiри. Проте, вилiкувавши хворобу, можна бути певним, що вона не повернеться. Адже немає захворювання у людини, яке не можна було б вилiкувати за допомогою рослин, i нема на землi рослини, яка б не лiкувала певну хворобу.

            Нинi ми вже не можемо однозначно стверджувати, що траволiкування є елементом суто народної медицини, оскiльки останнiм часом фiтотерапiя наполегливо здобуває право називатися однiєю з гiлок офiцiйної медицини. Радикально змiнилося ставлення лiкарiв офiцiйної медицини до траволiкування. Якщо ранiше (у 1990–2000 роках) переважав скептицизм, вiдродження народної медицини сприймалася як явище тимчасове (це пояснюється й тим, що чимало з лiкарiв не вiрили в цiлющу силу трав, оскiльки зовсiм не знали їх, навiть тої невеличкої кiлькостi iз списку фармакопейних рослин), то останнiм часом вони все частiше звертаються до траволiкування. 

       Поштовхом до такого переходу стало й те, що людський органiзм “перенаситився” хiмiчними пiгулками, гормонами, iн’єкцiями. То бiльше, що подолати хворобу таке лiкування не завжди було спроможне. Людина залишалася з хронiчними недугами, подекуди з ускладненими хворобами. Бiль змушував шукати альтернативнi методи лiкування. Й тодi зверталася до перевiреної вiками прадiдiвської народної медицини. До цього спонукало й те, що лiки офiцiйної медицини далеко не дешевi, як i хiрургiчне лiкування.

 1.Історія виготовлення ліків в медичній науці.

    Світ рослин - найбільше диво природи, царство краси і наше цілюще багатство. З глибокої старовини людина використовувала природні блага рослинного світу і як джерело свого прожитку, і для полегшення своїх недуг. Спостережливість і народна мудрість заклали основу вживання рослин в лікуванні людини спочатку з місцевої флори, а в ході суспільного розвитку і налагодження торгівельних стосунків - практично зі всієї земної кулі. Обмін знаннями дозволив людині створити вельми значний арсенал лікарських засобів.

        З незапам'ятних часів людина використовувала лікарські трави для лікування самих різних захворювань. Рослини неодноразово прославлялися, навіть у віршованій формі. Наприклад, поема X століття «Одо з Мена» описує лікувальні властивості більше 100 лікувальних рослин. Лікувальні трави також згадувалися у різних філософів.

           Всесвітньо відомий також і вислів середньовічного ученого, філософа і лікаря Авіценни: «Три зброї є у лікаря: слово, рослина, ніж».

На жаль, археологічні розкопки не змогли відкрити нам лікувальні лікарські рослини старовини, що зітліли без сліду протягом багатьох тисячоліть.

Скульптурні зображення, що проте дійшли до нас, і перші пам'ятники писемності Індії і Китаю, а також давно зниклих цивілізацій Близького Сходу і Єгипту свідчать про вживання різних рослин з лікувальною метою.

       Цікаві відомості про використання цілющих властивостей трав можна знайти в пам'ятниках прадавньої культури — санскритською, староєврейською, китайською, грецькою, римською. 

        Ще до нової ери в Єгипті, Китаї, Тибеті, Індії і інших країнах Сходу склалися досить стрункі системи профілактики і терапії різних захворювань людини шляхом використання найчастіше в натуральному вигляді спеціально приготованих продуктів з рослинних, тваринних тканин, мінеральної сировини. 

        Рослини в той далекий час служили людині і їжею і ліками. Цей взаємозв'язок впродовж 16-ти тисяч поколінь закріпився генетично. Таким чином, здоров'я сучасної людини багато в чому залежить від якості і кількості, що поступають з їжею, біологічно активних речовин. Тому їх вживання є одному з найважливіших альтернативних методів оздоровлення людини і профілактикою найбільш поширених захворювань. 

          Історія початку виробництва спеціальних фармакологічних форм для лікування хвороб людини відноситься приблизно до 130 - 200 г нашої ери, коли К.Галеном вперше були розроблені технологічні прийоми виготовлення ліків (настоїв, екстрактів, порошків) з природної сировини. 

До середини 50-х років ХХ століття, ліки, виготовлені з рослин, становили 70-80% усіх медикаментів. Навіть сьогодні третину лікувальних препаратів виготовляють із рослинної сировини. За останні десятиліття значного розвитку набула фітотерапія — наука про профілактику та лікування хвороб за допомогою лікарських рослин.

           Різні за фахом лікарі широко користуються багатьма рослинами або ж фітопрепаратами, виготовленими на їх основі, зокрема, наперстянкою (глікозидами: дигітоксином, дигоксином, лантозидом), белладонною (алкалоїдами: атропіном, скополаміном), жостером, полином, ромашкою, звіробоєм.

         Перша, найважливіша особливість рослин полягає в тому, що наявні в них біологічно  активні чинники, яким притаманна лікувальна дія, мають у своєму складі речовини, що належать до найрізноманітніших хімічних класів органічного та неорганічного світу. 

    Не менш важлива й друга особливість лікарських рослин — їхні складові компоненти за хімічною структурою подібні або навіть ідентичні фізіологічно активним речовинам людського організму, зокрема, його метаболітам (амінокислоти, вітаміни, ферменти), тому вони більш природно включаються в біохімічні процеси організму, ніж хімічні.

Третьою особливістю лікарських рослин є те, що вони рідше викликають ускладнення, особливо алергічні реакції, на відміну від синтетичних медикаментів. Лікарські рослини, нормалізуючи функцію окремих органів, позитивно впливають на обмін речовин в організмі. Їх можна призначати  для тривалого лікування.

Наявність у рослинах комплексу, діючих речовин з різноманітним проявом фармакологічної активності, сприяє ефективному лікуванню захворювань і майже не справляє побічної дії на організм. Це є четверта особливість лікарських рослин. П’ятою особливістю лікарських рослин є  широкий спектр їхньої фармакологічної дії.

- Чи може сучасна людина обійтися без ліків? На жаль, це питання звучить риторично. Умови нинішнього життя (екологія, стреси тощо), здається, спрямовані саме на те, щоб вивести людський організм з ладу. А «божевільний» занадто швидкий темп нашого існування не дає вдосталь часу для його  самовідновлення.Тому немає жодної людини, яка б обходилася без допомоги ліків.  

          Експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я стверджують, що 75% хворих воліють лікуватися препаратами рослинного походження, а не синтетичними. До цього з розумінням ставляться лікарі й фармацевти. Кілька років тому на Міжнародному фармацевтичному конгресі в Мюнхені було проголошено стратегічний напрям – майбутнє фармакології за природними препаратами! Такі тенденції зумовлені кількома вражаючими чинниками. Сьогодні є загальновизнаним фактом те, що побічна дія ліків посідає третє місце серед причин смертності. Не додають оптимізму й оприлюднені нещодавно результати досліджень Американського бюро з контролю за якістю лікарських засобів і харчових продуктів, яке провело аналіз найсучасніших синтетичних лікарських засобів 25 провідних корпорацій. Із них лише 3% виявилися високоефективними, 13% - продемонстрували «деяку» дію, а 84% мали практично «нульовий» позитивний вплив на хворих.

2. Застосування природних ліків в народній медицині Росії.

 Народна медицина виникла, очевидно, ще в доісторичні часи. Уже первісна людина, керуючись інстинктом самозбереження, змушена була надавати собі лікарську допомогу при різного роду травмах та захворюваннях. І, цілком природно, засоби для цього шукала в навколишній природі, насамперед у світі рослин.

           Застосування рослин для лікування численних недуг людини почалося з незапам’ятної давнини. Ще Гіппократ був переконаний, що використовувати рослини потрібно в їх природньому стані, без жодних перетворень. Давньоримський лікар Гален радив подрібнювати рослини, виготовляти з них екстракти та настойки на спирті, оцті, що широко застосовуються і в наш час.

           Незважаючи на бурхливий розвиток хімії і зростання кількості нових, дедалі ефективніших синтетичних лікарських препаратів, антибіотиків, лікарські рослини продовжують займати значне місце в арсеналі лікувальних засобів. У народній медицині для виготовлення ліків використовуються природні рослинні компоненти, у державної - синтетичні лікарські засоби.

 Фармація прикладна - наука про виготовлення рецептурних і галенових (з рослинної сировини) ліків, зберігання лікарської сировини та виготовлених з неї ліків.

       Деякі рослини увійшли до арсеналу лікарських на основі спостережень за тваринами, які при нездужанні споживали ту чи іншу рослину. Обробка сировини збагачувала знаннями про нові лікувальні властивості засобів рослинного й тваринного походження. При обробці шкір, наприклад, дізнавалися про в'яжучі властивості дубової та вербової кори.

          Первісна емпірична народна медицина розвивалась під впливом практики, спостережень над природою, збагачувалась та передавалась із покоління в покоління. З накопиченням цього досвіду утворилася певна група людей, для яких лікування стало фахом, основним заняттям і засобом існування. Такий "професійний" прошарок виникає у давній Росії X- IX ст. 

Він представлений давньоруськими "волхвами", "відунами", у практиці яких широко використовувались лікарські рослини, мінерали, тваринні організми.

              З усіх раціональних методів найбільш поширеним було лікування засобами рослинного походження. Види рослинних ліків і технологія їх виготовлення були досить різноманітними. З лікувальною метою використовували квіти, траву і сік свіжих рослин, рослинні відвари, настої, порошки (з висушеної рослини або кореня), мазі, компреси. Серед рослин, які застосовувалися в народній медицині, побутували валер'яна ("одолян"), звіробій, материнка, м'ята, ромашка, горицвіт, арніка тощо.

         Широко відомими у народній фітотерапії були лісові ягоди: чорниці ("афени"), брусниця ("гогори"), малина, суниці. Повсюдно в Росії збирали плоди, листя, кору, цвіт усіляких кущів та дерев: липи, калини, шипшини, глоду, сосни, вільхи, дуба, берези та ін. Ягоди калини віддавна вважались перевіреним засобом від остуди, різкої зміни артеріального тиску тощо. Надзвичайно різноманітним було застосування сосни, смереки, зокрема бруньок, хвої і живиці. Живицю використовували при лікуванні захворювань печінки.

            Для лікування ран готували відвари з кори дуба, верби, прикладали до них ясенове або букове листя, чи листя подорожника. При болях голови на чоло клали листя буряка, свіжої капусти чи кружельцями сиру картоплю. Терту картоплю вживали у вигляді компресів при наривах та опіках.

         Різноманітним був і арсенал лікувальних засобів тваринного походження. Масло, особливо овече, споживали з гарячим молоком або горілкою при остуді, використовували для натирання; свинячий, ведмежий, собачий, гусячий, лисячий і, передусім, борсучий жири допомагали при кашлі, захворюванні бронхів. У народному лікуванні застосовували кров, жовч, серце, шкіру тварин.

Значно рідше послуговувалися ліками мінерального походження (земля, пісок, сіль, нафта) та металами (мідь, ртуть, залізо, золото). Пісок і сіль вважались добрими фізіотерапевтичними засобами; їх прикладали у вигляді гарячих компресів.

        З лікувальною метою використовували і продукти згоряння (попіл, сажу) як засоби, що сприяють зсіданню крові. Отже, народна медицина - це складний комплекс, у якому поєднувались позитивні емпіричні знання із засобами лікувальної магії.

У стародавній Русі лікуванням займалися, як вже мовилося, знахарі та відуни, а на базарах були «зелейні ряди», де продавалися лікарські рослини. Від XI ст. до нас дійшли рукописні «травники» та «зільники», які старанно вивчаються сучасними вченими.

      Першу аптеку, яка обслуговувала тільки двірських, відкрив у Москві цар Іван IV (Грозний). Аптекарями були іноземці; спочатку голландець Стеллінгверт, а потім француз Френчем. Ліки виписувалися з-за кордону. І тільки через 200 років було видано наказ про постачання ліками війська.

       За царювання Петра І в Москві з'являються плантації з лікарськими рослинами, хоча заготовлялися й дикорослі.

   Петро І надавав великого значення народній медицині, лікуванню рослинами, вивченню лікувальних властивостей дикорослих вітчизняних видів рослин. 1718 року він відрядив до Сибіру першу експедицію для збирання деяких лікарських рослин, а також запровадив культивування та збір лікарських рослин на Полтавщині, біля міста Лубен. Крім того, на селян було накладено «ягідну повинність», що змушувала збирати також деякі лікарські рослини. Кількість аптек зросла, а в Петербурзі закладено «аптекарський город», який згодом перетворився на перший ботанічний сад у Росії.

            На цьому «городі» збудували спеціальні приміщення під скляним дахом - оранжереї - для вирощування привізних рослий. Тут слухали курс фармакології майбутні фармацевти, вчилися ботаніки. Петро І сприяв не тільки подальшому розвиткові народної медицини, а й поступовому перетворенню її на наукову.

          Проте після смерті Петра І всі його починання призабулися. Двірські лікарі та фармацевти були іноземцями, а відтак їх зовсім не цікавила доля російської народної та наукової медицини. Народні лікувальні засоби не вивчались, нові не шукалися. Вітчизняних рослин не вирощували, а вивчення завезених припинилося. Тільки з розвитком транспорту потроху почала відроджуватись і лікарська справа. Скажімо, наприкінці XIX ст. заготовляли вже близько 180 видів рослин, а декотрі навіть експортували. 

    Надруковано книжки, в яких вітчизняні автори описували місцеві лікарські рослини (Амбодик-Максимович, Трапп - автор першої російської «Фармакології», Тихомиров, Анненков, Варліх - укладач ботанічного словника та першого російського атласу лікарських рослин).

          На сучасному етапі розвитку наукової вітчизняної медицини та лікувальної справи досвідом народної медицини, яка протягом віків нагромадила неоціненні знання, широко користуються в повсякденній практиці гомеопати і навіть алопати. Велика когорта фахівців-медиків вводить у практику багато нових цінних лікарських рослин.

         Ще відомий лікар середньовіччя Парацельс казав, що там, де природа створила на світі хворобу, там вона заготувала й лікувальні засоби проти цієї хвороби. Саме тому він був проти застосування чужих, іноземних, лікарських рослин.  

3. Особливості лікування засобами народної медицини.

  Лікування травами - одна із провідних ланок народної медицини. Важливою особливістю лікарських рослин є те, що вони швидше й активніше включаються в біохімічні процеси людського організму, ніж хімічні, чужі для організму синтетичні засоби.

           Перевага на стороні лікарських рослин ще й тому, бо вони на відміну від синтетичних лікарських препаратів рідко викликають ускладнення, особливо алергічні реакції. Лікарські рослини, нормалізуючи функції окремих органів і систем, позитивно впливають на обмін речовин в організмі. Ось чому їх можна призначати для тривалого застосування.

        Наявність у рослинах комплексу діючих речовин з різнобічним проявом фармакологічної активності сприяє ефективному лікуванню захворювань. 

Характерним для лікарських рослин та отриманих із них біологічно активних речовин є широкий спектр їх фармакологічної дії. Наприклад, активні речовини женьшеню, лимонника китайського, елеутерокока впливають на нервову і серцево-судинну системи, функцію ендокринних залоз. Покращують рефлекторну діяльність нервової системи. Зменшуються гальмівні процеси в нервових клітинах, підвищується розумова працездатність. 

          Існує поширена думка про нешкідливість застосування лікарських трав, відсутність побічних ефектів, можливість тривалого застосування при хронічних захворюваннях разом із низькою вартістю все це привертає до себе увагу багатьох, особливо літніх людей.

        Фітотерапія має ряд важливих особливостей:

1. Речовини, що перебувають у рослинах, належать до найрізноманітніших хімічних сполук, а саме - органічних та неорганічних. У процесі росту рослини синтезують не тільки органічні безазотисті сполуки (крохмаль, цукри, глікозиди та інші), але й азотовмісні речовини (алкалоїди, нуклеїнові кислоти, ферменти, вітаміни, гормони). Для синтезу таких речовин необхідні вода, кисень, вуглець, азот, мікро- та макро- елементи. Всі перераховані компоненти (як у чистому вигляді, так і в комплексних сполуках) знайшли широке застосування в медичній практиці як лікарські препарати. 

2. Діючі речовини лікарських рослин за хімічною будовою нагадують фізіологічно активні сполуки організму або продукти його життєдіяльності (метаболіти).

3. Лікарські рослини та їх окремі частини рідше, ніж синтетичні сполуки, викликають ускладнення, особливо алергічні реакції, порушення імунобіологічних властивостей організму. Перш за все вони діють комплексно наявними в них біологічно активними речовинами, такими як алкалоїди, глікозиди, флавоноїди, сапоніни, мікроелементи, рослинні гормони, вітаміни та інші. Тому препарати рослинного походження можна призначати тривалий час різними шляхами введення. До більшості з рослинних препаратів організм людини адаптований, оскільки вони часто присутні у рослинній їжі. Синтез біологічно активних речовин у рослинах відбувається в умовах навколишнього середовища. Саме тому лікувальні властивості, на які багаті рослини, за своєю природою близькі людському організму. Природні біологічно активні речовини менш токсичні, і навіть за тривалого їх застосування буває значно менше побічних реакцій.

4. Наявність у лікарських рослинах комплексу речовин, що сприяє ефективнішому лікуванню хворих і зменшенню токсичної дії.

5. Отримані з рослин препарати мають широкий терапевтичний спектр фармакологічної дії. Наприклад, алкалоїд беладонни - атропін діє на нервову, серцево-судинну, травну системи, тонус гладких м'язів; під впливом атропіну змінюються функції ока, органів дихання та інше.

6. Лікарські рослини можуть бути джерелом напівфабрикатів для отримання складних за хімічною будовою гормональних та інших препаратів.

Внаслідок цього виникає питання: наскільки вивчено рослини як джерело лікарських засобів? В усьому світі є біля 300 тисяч видів рослин. Детально вивчено з ботанічної точки зору біля 100 тисяч і вказано, що природа заклала лікувальні властивості в 10 тисяч видів рослин. Включено в Фармакопею й описано біля 300 рослин, які знайшли застосування в клінічній практиці. Наведені факти свідчать про те, що людство ще мало знає про лікувальні властивості рослин.

        Широкому впровадженню лікарських рослин у клінічну практику заважає не тільки недостатність знань про вміст діючих речовин, але і важкість їх виділення, очищення від баластних продуктів. Важливим є і той факт, що кількість активних сполук у рослинах різна і визначається особливостями метеорологічних факторів, складом грунту, умов заготівлі і зберігання. 

Внаслідок безконтрольної заготівлі лікарських рослин природні запаси деяких значно зменшились, у зв'язку з чим ці рослини занесені в Червону книгу.

Разом із тим деякі рослини можуть стати причиною гострих і хронічних отруєнь, які складають біля 5% від загальної кількості отруєнь.

Правила фітотерапії:

1. Фітотерапія пропонує починати лікування простими, тобто несильно діючими рослинами.

2. Фітотерапія рекомендує застосовувати всю рослину, відповідні препарати, які містять речовини, що є у рослині.

3. Фітотерапія рекомендує прописувати не складні рецепти, а такі, що містять

не більше трьох основних лікарських рослин.

4. Тривалість застосування фітотерапії - як мінімум 3 - 4 тижні.

Ліки рослинного походження і їх класифікація з точки зору фітотерапії.

Отримувані препарати з рослин можна розділити на такі групи:

1. Галенові препарати. До них належать цілі рослини, окремі частини рослин і суміші їх у свіжому вигляді (соки, сиропи), а також витяжки із рослин (настої, відвари, настоянки, екстракти).

      Настої і відвари - це рідкі лікарські форми, які являють собою водні витяжки із рослинної сировини або водні розчини концентрованих екстрактів, спеціально приготованих для цього.Настої готують із ніжних частин сировини (листя, квіти, трава).Відвари готують із грубих частин сировини (коріння, кора, кореневище).

2. Новогаленові препарати - лікарські форми із лікарських рослин, очищені від баластних і пігментних речовин. Новогаленові препарати можна вводити внутрішньом'язово, внутрішньовенно.

Форми застосування фітотерапевтичних препаратів:

1. У чистому вигляді, при цьому лікування проводять тільки фітотерапевтичними засобами.

2. У змішаному вигляді, коли фітотерапію реалізують у декількох варіантах:

а) використання деяких галенових препаратів (настій, відвар, настоянка) за основи для приготування мікстур;

б) галенові препарати у складі мікстур основних або допоміжних ліків;

в) фітотерапевтична речовина у ролі замісної терапії для зниження дози ефективного терапевтичного засобу (наприклад, щоб знизити дозу глюкокортикоїдів при лікуванні бронхіальної астми або синтетичного антигіпертензивного агента при тривалому лікуванні захворювання).

г) підтримувальне лікування фітотерапевтичними засобами (наприклад: коли хворий виведений із важкого стану гострої фази захворювання - виразкова хвороба шлунка, бронхіальна астма, гіпертонічна хвороба та інші), коли їх застосування стає не тільки можливим, але корисним і доцільним.

Переваги фітотерапії і зв'язаний з нею ризик.

Деякі з переваг фітотерапії мають особливе значення, і це необхідно підкреслити. Так, зокрема: 

а) основною перевагою фітотерапевтичних засобів вважається їх менша токсичність і менша кількість побічних ефектів;

б) фітотерапевтичні засоби значно дешевші;

в) фітотерапевтичні засоби хворий може приготувати в домашніх умовах.

        Лікувальна дія рослин пов'язана із специфічними хімічними речовинами, які містяться в них. Більшість лікувальних сполук у рослинах - це органічні речовини (білки, алкалоїди, глікозиди, флавоноїди, кумарини, сапоніни, вуглеводи, нуклеїнові кислоти, вітаміни, ефірні олії, гіркоти, мікро- та макро- елементи та інші).

Лікарські рослини виконують різні функції. Це зокрема, забезпечення потреб у поживних речовинах. Обмін речовин та енергії можуть порушуватися через нестачу в раціоні деяких речовин, які організм нездатний синтезувати (вітаміни). Важливою є нормалізація хімічного складу інших сполук, так званих незамінних амінокислот, рослинних жирів. Коли їх бракує в раціоні, організм починає споживати більше інших продуктів, що може призвести до ожиріння.

       Лікарські рослини здатні пригнічувати хворобливі мікроорганізми - бактерії, гриби, віруси, простіші, які можуть спричинити запалення, порушення функції окремих органів і систем. Ефект досягається завдяки застосуванню рослин, які мають фітонцидну (антимікробну) здатність і не шкідливі для організму людини. Розрізняють бактерицидну дію рослин - коли лікарські рослини знищують мікроорганізми і бактеріостатичну - пригнічують ріст і розмноження мікроорганізмів.

              До лікарських рослин, які містять фітонциди належать: цибуля, часник, хрін. Ефірні олії містяться у лаванді, м'яті, чебрецю, материнці. Антибіотики містяться у звіробої та інших рослинах.

Лікарські рослини мобілізують захисні сили організму людини.

Багато лікарських рослин (ехінацея, женьшень, родіола рожева, аралія, елеутерокок, обліпиха, солодка, люцерна, левзея, оман високий, ялівець, корінь лопуха, цикорій, любисток та багато інших) здатні мобілізувати природні захисні сили організму.

Лікарські рослини мають антиалергічну дію (любисток, череда, м'ята і інші).

Лікарські рослини можуть посилювати секреторну (видільну) функцію шлунка - золототисячник, м'ята, деревій. Посилення видільної функції можна досягнути завдяки потогінним, жовчогінним, проносним та іншим властивостям певних рослин.

 Висновок

   З найдавніших часів життя людини пов'язане з лісом, з лікарськими рослинами. Ще в сиву давнину люди помітили, що в багатьох рослинах приховані цілющі речовини, і почали застосовувати їх для лікування різних захворювань. Відомості про лікарські рослини і їх застосування на території Київської Русі спочатку передавались усно з покоління в покоління, а з розвитком писемності ці відомості були записані в рукописах різного змісту.

        З прийняттям християнства разом із візантійською культурою проникли і перші відомості медичних знань. У багатьох древніх літописах Київської Русі є згадки про діяльність деяких монастирських лікарів-монахів.

         Народна медицина в ті часи використовувала головним чином такі дикорослі рослини для лікування хворих: полин, кропиву, хрін, яловець (ягоди), подорожник, березу (листя, сік), ясен (кору), м'яту (листя) та ін.

          Лікування рослинами ґрунтувалось на уявленнях про чудодійну силу трав. Люди збирали рослини у певний день і час (на свято Івана Купала, при повному місяці та ін.). Вірою людей у цілющу силу рослин користались знахарі, ворожбити, монахи, які знали особливості лікар-ських трав.

           У кінці XVIII ст. (1778 р.) надрукована перша руська громадянська фармакологія, в якій описано 302 види лікарських рослин. У цей період опубліковано ряд історико-географічних і статистичних оглядів окре-мих регіонів. У цих працях наведено нариси про флору, списки і описи аптекарських рослин, які застосовували у народній медицині.

        Лікування травами поширювалося в зв'язку з відсутністю медичної допомоги у сільській місцевості. Лікарські трави продавали у трав'яних ятках. Широкого розвитку в цей період набуло вирощування лікарських рослин на присадибних ділянках, городах.

    Планомірне і всебічне вивчення та розведення лікарських рослин здійснено в радянський період. Декрет про збирання і культуру лікарських рослин був виданий у 1921 р., в 1925 р. проведена Всесоюзна нарада по лікарсько-технічних рослинах і лікарській сировині, а в 1931 р. створено Всесоюзний науково-дослідний інститут лікарських і ароматичних рослин, який зосередив всестороннє вивчення лікарсько-го рослинництва.

       Велика наукова робота з вивчення лікувальної дії диких рослин і створення на їх основі лікарських препаратів проводиться також у все і вологих грабових дібровах і судібровах), на узліссях, іноді по чагар-никах, на схилах балок.

       Серед лікарських рослин багато таких, які належать до одного й того ж ботанічного виду, мають однакову морфологічну будову, але різняться кількісним і якісним вмістом речовин та елементів. Ось чому фармакологічне значення їх неоднакове. Необхідно пам'ятати, що кількісно-якісний склад діючих речовин у рослинах залежить від умов, у яких вони розвиваються, передусім від грунту і грунтових вод.

         Лікувальні властивості рослин залежать також від пори року, і навіть часу дня чи ночі їх збирання, а також від умов зберігання, технології виготовлення з них ліків. Лiкувальна дiя лiкарських рослин зумовлена наявнiстю в їх складi бiологiчно активних речовин, що впливають на тi чи iншi органи i системи органiзму. 

        Препарати рослинного походження вигідно вирізняються малою токсичністю і слабким алергізуючим впливом, від синтетичних сполук, більшість яких є для організму чужерідними (ксенобіотиками). Пояснити це можна тим, що люди протягом тисячоліть споживали і споживають тепер щодня рослини та речовини рослинного походження як харчові продукти.

 Список літератури:

 1.Заблудовский П.Е История медицины./ Заблудовский П.Е Методическое пособие - М.: Медицина, 1998. -113с. -Библиогр: с.18-35.

2.Ивашин Д.С., Кашина З.Ф. и др. Лекарственные растения на Руси. - К.: Урожай, 1978.

3.І.С. Чекман Клінічна фітотерапія. - К.: Видавництво “А.С.К.”, 2003

4.М.А. Носаль Лікарські рослини і способи їх застосування в народі. - К.: Видавництво “Здоров'я”, 1964.

5.Правила сбора и сушки лекарственных растений / Сборник инструкций. - М.:Медицина, 1985.

6.Турова А.Д. Лекарственные растения и их применение. - М.: Медицина, 1974.

Всі роботи на сайті "Курсова Shop" є авторськими і призначені  для допомоги у навчанні. Розміщення, тиражування або відтворення матеріалів із сайту на сторонніх ресурсах відстежується та забороняється відповідно до законодавства України про авторське право!